Анжела, начальник сектору пробації з м. Маріуполя, перебувала у рідному місті до 28 березня 2022 року. Сім’я Анжели втратила будинок внаслідок ракетних ударів. Родина виїжджала за вкрай небезпечних обставин: під артилерійськими обстрілами та авіаударами. Автошляхами місцевого значення доїхали до невеличкого села Запорізької області, а звідти – пішки до м. Бердянськ, далі – з допомогою волонтерів дісталися до м. Кам’янське, і лише на початку квітня опинились на Рівненщині.
Наталя, старший інспектор підрозділу пробації також із Маріуполя. Перебувала у рідному місті значно довше за колегу – до 7 травня, хоча і втратила домівку. Разом із неповнолітнім сином змогла виїхати з Лівобережного району міста лише в останній день «зеленого коридору», організованого за сприяння Товариства Червоного Хреста та ООН. Неодноразові попередні спроби виїхати у безпечне місце не давали бажаного результату через відсутність евакуаційного транспорту та активні бойові дії. Згодом подолавши важкий шлях, минувши 29 блокпостів окупантів, Наталя разом із сином нарешті опинились в безпечному місці.
Оксана, психолог відділу пробації Донецької області, до повномаштабного вторгнення росії проживала в прифронтовому місті Торецьк Донецької області, яке з 2014 року є зоною АТО та мужньо боронить цілісність України. У 2022-му в результаті чергового обстрілу міської інфраструктури та руйнування житлового району, в якому проживала Оксана, було прийнято рішення евакуюватись. Із 22 квітня пробаціонерка перебуває на Рівненщині.
Тетяна, старший інспектор сектору пробації в Миколаївській області, 28 квітня разом із чоловіком та двома малолітніми донечками тікали від небезпеки кілька разів: спочатку в межах області знайшли тимчасовий прихисток у родині колежанки у Снігурівці, а з окупованої Снігурівки наприкінці квітня чоловік Тетяни долучився до лав ЗСУ, а вона з дітками переїхала за 800 км на захід України.
Сергій, начальник відділу пробації в Харківській області, виїхав разом із коханою та своїми батьками з рідного Чугуєва під час активних бойових дій на початку квітня. Наражаючись на небезпеку, оминувши більше 20 ворожих блокпостів, власним транспортом вони дістались одного із сіл Рівненської області, де проживають і зараз.
Оксана, старший інспектор ще одного відділу пробації в Харківській області, залишила місце проживання разом із чоловіком та двома малими донечками у перший день війни. Родиною переїхали до батьків у Балаклею. А коли на це місто почався активний наступ, злякалася за дітей, їх безпеку та життя. Тому автошляхами місцевого значення, оминаючи рашисткі формування, які тимчасово окупували рідний край, виїхали захід України. Зараз Оксана проживає з дітками в Рівненській області.
Костянтин, начальник підрозділу пробації в Херсонській області, рятуючи дитину від страшних реалій війни, виїхав із Каховки одразу, як місто потрапило під тимчасову окупацію. Спочатку певний час проживав у Черкаській області. Пізніше за допомогою волонтерів знайшов житло в одному з населених пунктів Рівненщини, де зараз налаштовує своє життя.
Усі ці люди, як і тисячі інших українців, шукали більш безпечного місця, щоб захистити своїх дітей. Пробаційна родина Рівненщини щиро та гостинно прийняла колег, які були вимушені покинути власні домівки. Допомагають не лише в облаштуванні побуту, а й у налагодженні робочого процесу.
Зараз ці колеги починають нове життя та мають можливіть займатись своєю справою – забезпечувати безпеку суспільства. Між тим Наталя з Маріуполя не припиняє пошуку свого чоловіка, який захищає нашу країну з 24 лютого 2022 року, та місцезнаходження якого наразі є невідомим.
Нещодавно на День вишиванки колектив Рівненського районного відділу № 1, в якому наразі працює 5 колег із інших областей України, символічно зробили фото біля готелю «Мир». Бо в мирній Україні панує злагода та взаємодопомога, людяність і доброта, – на відміну від реалій, які несе з собою на нашу землю «русский мир».
