За 7 робочих днів у звичному режимі старший інспектор пробації з Чернігівщини на своєму старенькому двоколісному здолав відстань, як від Полтави до Києва, від Вінниці до Черкас, від Житомира до Первомайська Миколаївської області або від Львова до Вінниці.
Щоранку та щовечора він долає по 25 км, аби виконувати свої посадові обов’язки у повному обсязі – в підрозділі пробації, з доступом до комп’ютера та необхідних документів.
Ледь не з перших днів його рідне село опинилося під окупацією і він не мав змоги взагалі навіть дати про себе будь-яку звістку. Після звільнення села ще 3 тижні працював дистанційно, в телефонному режимі підтримував зв’язок із керівництвом та підобліковими. Згодом наглядові та профілактично-виховні заходи здійснював безпосередньо відвідуючи клієнтів пробації у них вдома, у навколишніх селах. А при першій же можливості пересів на велосипед.
«Транспортну ізоляцію» в умовах війни не вважає надсерйозною проблемою. Адже головне зараз – не допустити будь-яких правопорушень у своїй, виснаженій але українській, громаді.
