13 років тому вона, молоденькою й сором’язливою дівчиною, розпочала свій шлях у пенітенціарній службі молодшим інспектором кримінально-виконавчої інспекції. Їй довелося багато навчатися і працювати. Нині Тетяна Горбатюк – очільниця Житомирського районного сектору №8 філії державної установи «Центр пробації» в Житомирській області. Цей підрозділ розташовано у селищі Пулини. Такому професійному зростанню та успіху вона завдячує своїм дуже хорошим керівникам і наставникам, які скерували її енергію та завзяття у правильному напрямку.

Саме ця глибока залученість в роботу допомогла пережити особисту драму й трагедію, коли на війні з російським агресором загинув її чоловік Іван. Захисник поліг на полі бою під час ворожого обстрілу 20 липня 2022-го на Херсонщині у 29 років. Він служив навідником у 61-ій окремій піхотній бригаді корпусу резерву Сухопутних військ ЗСУ у званні старшого солдата. А в мирному житті працював будівельником. Без батька залишився його маленький син Кирило.

«Уже минув третій рік від того страшного дня, коли я зустрічала в себе вдома тіло полеглого коханого. Мій Іван уже 26 лютого 2022 року пішов захищати Україну. Першою його місією стало чергування на блокпостах. Пам’ятаю, як спершу не могла додзвонитися до нього і побратимів, цікавлячись, чи там усе тихо – на кордоні з Київщиною. Відтоді наживо свого чоловіка не бачила доти, доки в кінці липня довелося проводжати в останню путь. Він не повернувся із зачистки в с. Андріївка у Херсонській області, де його підрозділ утрапив під нищівний російський обстріл, зазнавши численних поранень і втрату крові. У нас залишився син Кирило – вже пішов у 2-й клас, викапаний татко… У мене є радості – дитина й робота, що приносить моральне задоволення, адже ми тут вирішуємо багато різноманітних питань, постійно допомагаючи клієнтам пробації», – розповідає Тетяна Василівна зізнаючись, що саме робота «витягнула» її із потенційної ями руйнівної депресії.

Нині своїм пріоритетом і ключем до успіху вважає комунікабельність, адже переконана: у нас люди хороші, лише кожен по своєму особливий. Тому до всіх клієнтів пробації практикує неупереджений індивідуальний підхід.

«Дуже приємно, коли наші клієнти йдуть селищем і вітаються, дякують за людяне ставлення. Особлива гордість бере за тих суб’єктів пробації, які мобілізувалися до війська. До них – найглибша повага і шана, адже вони не втікають від громадянського обов’язку, не прикриваються вироком, статусом засудженого аби не служити у війську. Дехто з них – хоробрих хлопців – уже загинув на війні, їхні фото – на банерах пам’яті героїв на щиті у громадах», – зауважує Тетяна Горбатюк.

За її оцінкою, робота пробаційників у невеликому селищі відрізняється від того, з чим стикаються її колеги у мегаполісі. Тут, у провінції – засилля дрібних крадіжок: цуплять курей та іншу живність, велосипеди, щось металеве. Чимало злодіїв – це ті діти, які виросли у неблагополучних родинах, де батьки системно зловживають спиртним. Також є і правопорушення з необережності на кшталт ДТП, існує й проблема сімейного насильства. Звісно, особливої новини у тому немає. А от реально першочерговою категорією, на переконання пані Тетяни, з ким вони мають найретельніше працювати – це люди, які вернуться у громаду з війни.

Вона пояснює: зі звільненими від відбуття кримінального покарання з випробуванням виховну роботу на війні проводить військовий колектив, його командир. А вже коли їх відраховано зі списків військової частини, то матеріали справи повертають у пробацію, де її фахівці далі продовжують свою роботу. Головне, аби такі спільні зусилля допомагали повертатися цим людям до повноцінного життя в соціумі.