«Ця війна вбиває дітей, жінок, людей похилого віку, руйнує будинки, виганяє з рідної домівки… Вона породжує біль, сльози, страждання, відчай. Вона забирає в нас майбутнє, але не забере віри в те, що український народ переможе російську орду, яка думає, що їй все зійде з рук», – каже сьогодні пробаціонерка з Миколаївщини Тетяна, яка стала вимушеною переселенкою.
Три тижні остраху та хвилювань, тиждень життя в окупації, місяць життя далеко від рідного дому… Багато пережито, ще більше різних думок. Але все це відходить на другий план, коли говорить про людей, з якими поєднала спільна професія.
Колеги з підрозділів пробації Миколаївщини простягли руку допомоги в найважчі моменти, дали прихисток, підтримали морально. На Рівненщині, куди жінка переїхала разом із дітьми на прохання чоловіка, який боронить Україну в однострої, колеги також привітно зустріли її, як свою.
Такі вони – пробаціонери України: дружні, надійні, чуйні, добрі та турботливі. Не залишать у біді своїх і не відступлять перед ворогом.
