Мене звати Оксана Агеєнко, я працюю в Берегівському РВ №1 на посаді провідного інспектора вже четвертий рік. Моя робота дещо відрізняється від роботи моїх колег з Ужгорода, Києва чи Харкова, адже майже половина (40%) підоблікових у моєму відділі становлять роми. Це особливості, до яких я вже звикла, але вони вирізнять мою роботу з поміж інших підрозділів пробації.

Мій робочий день починаються як у всіх. 07:45 – 07:50 — я вже на робочому місці. Наш маленький, але злагоджений колектив з п’яти осіб: начальник Василь Кішковський, його заступник Ігор, Олена, Маргарита та я. Ми вже давно працюємо разом, тому встигли сформуватись певні традиції. Ось і сьогодні колега принесла власноруч спечені смаколики — день починається з позитивної ноти.

Оновила робочі програми, зайшла в Єдиний реєстр, перевірила дедлайни. Час отримати завдання від начальника, пан Василь проводить експрес-нараду щодо нагальних питань діяльності підрозділу.

Сьогодні якраз працюю над підготовкою досудової доповіді. Трохи паперової роботи і вирушаю до місця проживання підозрюваного. Георге (ім’я змінене) — ром, проживає із своєю родиною та близькими. Добре знаю цей район, 10 хвилин пішки і я на місці. Спілкуюсь з його оточенням, всі переважно говорять лише угорською, на щастя, я вільно нею володію, інакше довелось би залучати перекладача. Розпитую про характер, звичну поведінку, чи вживає алкоголь або наркотики тощо. Після двох годин спілкування із оточенням вже маю в уяві певну характеристику особистості підозрюваного. Важливі моменти занотувала собі для доповіді.

Вирушаю назад до офісу, якраз обід, встигла заскочити у кафе взяти собі перекус. Після обідньої перерви сідаю знову за досудову доповідь.

Найскладніша частина зроблена, тепер додати отриману інформацію до вже зібраних фактів та написати висновки. Я працюю вже четвертий рік і за цей час моє ставлення до цього процесу змінилось. Раніше дуже хвилювалась, коли писала висновки чи можливе виправлення засудженого без ув’язнення. Зараз хвилювання майже немає, спираюсь лише на факти, відповідально і об’єктивно. Могла б рекомендувати суду призначити пробаційну програму “Зміна прокримінального мислення”, але Георге, як і більшість ромів, не говорить українською, тому ми не зможемо її реалізувати. Тож просто прописую висновки для суду.

Доповідь нарешті завершена і направлена до суду, до кінця робочого дня залишилось кілька годин. Встигаю підготувати виклики для підоблікових, це складніше ніж здається, адже в значної частини ромів немає мобільних телефонів та електронних пошт. Тому розплановую все так, аби передати виклик через інших засуджених. В графі “час” вказую 13:30 і помітку “за київським часом”, бо в нас, місцевих, годинники часто показують і український і угорський час. Заздалегідь намагаюсь уникнути плутанини.

Попри відсутність зв’язку засуджені відповідально ставляться до своїх обов’язків та завжди приходять на відмітки вчасно. Намагаємось залучати до роботи соціальні служби і центри зайнятості аби допомогти їм у розв’язанні нагальних проблем: пошуку роботи чи отриманні освіти. Але насправді це вдається рідко. Роми – закрита спільнота, що проживає компактно, це ускладнює роботу із ними, адже у більшості випадків вони не мають мотивації до зміни способу життя. Тому ми проводимо якомога більше соціально-виховних заходів, мотиваційних бесід. Це та частина роботи, що мені подобається найбільше. Я люблю спілкуватись з людьми, пізнавати їх краще, знайомитись з їх життям. Чим більше я знаю про клієнта пробації, тим більше в мене важелів, щоб йому допомогти.

Робочий день добіг кінця, здається все встигла, невеличке підбиття підсумків дня із відділом та додому. Завтра буде новий день, а з ним нові здобутки і нові зміни на краще в житі наших підоблікових.