Вивчення громадської думки


РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ ТА ДОВІРИ ДО УПОВНОВАЖЕНИХ ОРГАНІВ З ПИТАНЬ ПРОБАЦІЇ

  1. ВСТУПНА ЧАСТИНА

1.1. Передмова

Пройшло більше двох років з моменту, коли 5 лютого 2015 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про пробацію». З цього моменту Державна кримінально-виконавча служба (КВІ) зазнала разючих змін, зокрема орган, що раніше виконував вироки суду, не пов’язані з позбавленням волі, трансформувався в принципово новий для України – Уповноважений орган з питань пробації, який наразі підпорядкований Міністерству юстиції України.

У подальшому 7 вересня 2016 р. Верховна Рада схвалила Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення виконання кримінальних покарань та реалізації прав засуджених», яким законодавчо врегульовано правовідносини, пов’язані з пробацією, і вже з 2017 року замість підрозділів КВІ в усіх регіонах України сформовано 499 підрозділів пробації.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про пробацію» новий орган поряд з такими завданнями, що були властиві КВІ, як виконання певних видів покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, направлення засуджених до обмеження волі для відбування покарання до виправних центрів, здійснення нагляду за певними категоріями засуджених та звільнених, отримав і зовсім нові напрями діяльності. Серед нових напрямів роботи важливо виділити підготовку досудових доповідей щодо обвинувачених, реалізацію пробаційних програм стосовно осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням та здійсненні з ними соціально-виховної роботи з урахуванням індивідуального підходу. Окрім зміни основних завдань та функцій, КВІ було змінено також і організаційно.

Проте для визначення реального результату впровадження реформи у сфері запровадження пробації в Україні, лише констатації фактів існування перетворень недостатньо. Про їх успішність (чи неуспішність) можуть свідчити соціологічні дані щодо того, чи володіє громадськість, суб’єкти пробації, судді та різні організації, які співпрацюють зі службою пробації, достатньою інформацією про пробацію, її діяльність, переваги та механізм взаємодії зі службою пробації.

У зв’язку з чим, було прийняте рішення провести опитування щодо поінформованості про діяльність служби пробації та довіри до системи, як частини комунікаційної кампанії в рамках впровадження моделі пробації щодо роботи з повнолітніми особами у пілотних містах – Кропивницькому, Луцьку, Полтаві та Черкасах. Дане опитування проводилось за ініціативи Департаменту пробації та Проектного офісу з питань пробації Міністерства Юстиції України за підтримки Проекту «Експертна підтримка врядування та економічного розвитку» (EDGE).

1.2. Методологія дослідження

Основною метою дослідження було визначити рівень поінформованості про діяльність пробації, її завдання та місію; з’ясувати ступінь довіри до пробації як до системи, яка спроможна забезпечити безпеку суспільства; окреслити зв’язок між органами пробації, органами місцевого самоврядування та громадськими організаціями щодо надання комплексної допомоги суб’єкту пробації;
проаналізувати ефективність взаємодії між судовою ланкою та службою пробації щодо складання досудової доповіді.

Дослідження проводилося в період з травня по серпень 2017 року з використанням традиційного для соціологічних досліджень методу опитування – анонімного анкетування, але застосована методологія відрізняється від наукових соціологічних досліджень відсутністю спеціальної вибірки респондентів.

Дослідження проводилось у чотирьох містах, де здійснюється впровадження моделі роботи з повнолітніми суб’єктами пробації.

Опитування проводилось серед 4 цільових груп:

  1. Суб’єкти пробації (запланований обсяг – 400 осіб, опитано – 400);
    2. Судді місцевих судів (запланований обсяг – 50 осіб; опитано – 42);
    3. Пересічні громадяни (запланований обсяг – 400 осіб, опитано – 400);
    4. Представники різних організацій (запланований обсяг – 100 осіб; опитано – 116).

Загальна кількість респондентів у ході опитування склала 958 осіб.

Відповідно до мети, в ході дослідження вирішувалися такі завдання:

а) конкретизація мети та завдань дослідження, визначення кола респондентів;
б) розробка інструментарію проведення дослідження (анкети для кожної категорії
респондентів);
в) визначення алгоритму та правил проведення опитування, проведення інструктажу для безпосередніх інтерв’юерів;
г) здійснення координації проведення опитування;
д) систематизування отриманих даних;
е) складення аналітичної довідки щодо отриманих результатів;
ж) підготовка звіту щодо отриманих результатів з пропозиціями щодо зміни ситуації.

Дані анкет були опрацьовані спочатку у кількісному вимірі, а потім переведені у відсотковий вимір.

Завданням аналізу є оцінка ситуації щодо визначення ролі і місця пробації в сучасному суспільстві та розробка на цій підставі пропозицій щодо зміни ситуації. Даний звіт являє собою аналіз ситуації, який допоможе реалізувати засади комунікаційної політики в сфері пробації у відповідних регіонах, а також на загальнодержавному рівні.

1.3. Обмеження в ході дослідження

У ході дослідження було опитано менше представників судової гілки влади, ніж передбачалося первинно. Це зумовлено як періодом проведення дослідження (час літніх відпусток), так і невеликим числом суддів, які продовжують виконувати покладені обов’язки в період реформи і мають відношення до діяльності органу пробації.

Також в опитуванні, як правило, брали участі лише засуджені, що характеризуються задовільно, з’являються за викликом до уповноваженого органу з питань пробації та в цілому дотримуються покладених обов’язків.

Інформація стосовно суб’єктів пробації, чиє перебування на обліку пов’язане з певними проблемами, у звіті не відображається з причин ускладнення залучення цих категорій осіб до добровільного опитування, хоча, безперечно, це могло б збільшити репрезентативність вибірки, та суттєво вплинути на показники відповідей на окремі питання анкет.

Також, важливим питанням, яке не досліджувалось в ході даного опитування – кількість суб’єктів пробації, яких було направлено до різних організацій (надавачів послуг у громаді) та кількість суб’єктів пробації, які фактично «дійшли» та отримали додаткові послуги. Такі дані надали б можливість проаналізувати ефективність взаємодії органу пробації із надавачами послуг у громаді.

Важливо, щоб дані питання обов’язково були включені до кола питань при проведенні наступних опитувань та досліджень.

  1. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1. Суб’єкти пробації

Вік опитаних осіб характеризується наступним чином: 1) від 18 до 25 років – 14%; 2) від 26 до 35 років – 43%; 3) від 36 до 45 років – 32%; 4) від 46 років і старші – 11%. Наймолодшому респонденту – 19 років; найстаршому – 58 років.
За статевою ознакою: чоловіків – 90 %, жінок – 10 %.

За видами застосованих заходів кримінально-правового впливу:

  • позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (стаття 55 Кримінального кодексу України) – 35 осіб;
  • громадські роботи (стаття 56 Кримінального кодексу України) – 14 осіб;
  • виправні роботи (стаття 57 Кримінального кодексу України) – 9 осіб;
  • звільнення від відбування покарання з випробуванням (стаття 75 Кримінального кодексу України) – 373 особи;
  • звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (стаття 83 Кримінального кодексу України) – 1 особа.

Таким чином, більшість респондентів з числа суб’єктів пробації – це дорослі люди (від 26 до 45 років), що доволі тривалий час (від 6 місяців до 1 року – 33%; понад 1 рік – 37%) перебувають на обліку уповноважених органів з питань пробації та мають підпадати під їх найактивніший вплив.

Як показало це дослідження, рівень поінформованості суб’єктів пробації про створення нової служби пробації не є стовідсоткомим. Так, обізнаність продемонстрували 75% осіб, тоді як 21% визнали, що не знають про цю службу, а 4% не змогли відповісти на запитання. Однак, незважаючи на такий показник обізнаності, можна стверджувати, що незнання окремими суб’єктами пробації про створення нового орагну, в якому вони перебувають на обліку, негативний показник низької профілактичної та індивідуальної роботи з суб’єктами пробації.

Частково пояснити такі показники можна за рахунок того, що якраз 70 % з опитаних суб’єктів пробації перебувають на обліку більше 6 місяців, а інші 30% – менше від цього строку.

Опитування показало, що більшість суб’єктів пробації дотепер не вбачають суттєвої відмінності новоствореного органу пробації від КВІ. Дотепер, навіть позитивно налаштовані суб’єкти пробації переважно не визнають цей орган як структуру, що може надати їм допомогу і підтримку.

27% суб’єктів пробації дотримуються думки, що новостворений орган пробації є одним і тим самим органом, відбулась лише зміна назви, а 26% зазначили, що їм важко відповісти у чому саме полягає відмінність органу пробації від КВІ, що свідчить про нерозуміння мети, завдань та функцій новоствореного органу. Однак, 12% респондентів вказали, що орган пробації – по суті новий орган, який повністю відрізняється від КВІ, 19% відповіли, що діяльність органу пробації орієнтована на надання допомоги суб’єкту пробації, а 14% вважають, що робота органу пробації орієнтована на виправлення засуджених, а не лише виконання покарань.

Переважна більшість суб’єктів пробації не звертались до органу пробації з наявними у них проблемами. На це вказали 79% проти 18% респондентів, які просили персонал пробації про допомогу, а саме: надання психологічних консультації, розв’язання конфлікту у родині, допомогу у працевлаштуванні, лікування від наркозалежності, інші проблеми особистого характеру. На наступне питання анкети «Чи допомагають Вам працівники пробації вирішувати Ваші проблеми?» більшість опитаних (43%) надали позитивну відповідь, незважаючи, що за допомогою не звертались (відповідно до результатів аналізу попереднього питання анкети). Усе це свідчить про доволі необ’єктивне сприйняття функцій і можливостей пробації при роботі із засудженими та звільненими.
Можливо, саме цим і зумовлене ставлення суб’єктів до перебування на пробації: 53% осіб сприймають перебування на пробації як обов’язок, 23% – як умову залишення на свободі, 5% – як прикру необхідність. І лише 18% опитаних вбачають у таких візитах можливість покращити своє життя, отримати ефективну допомогу, а 22% – можливість довести власне прагнення до змін.

Щодо надання підтримки самій службі, то 45% суб’єктів пробації зазначили, що працівники служби пробації не можуть самостійно, без підтримки місцевої влади та громадськості, надати їм ефективну допомогу. Лише 22% суб’єктів пробації вказали, що служба пробації може впоратись самостійно, а 33% було важко відповісти на це питання.

Однак слід відзначити, що разом з тим суб’єкти пробації доволі високо оцінюють якість роботи служби: 1 бал (із 5) не поставив жоден опитуваний; 2 бали – 1%; 3 бали –12%; 4 бали –55%; 5 балів–32%. У цілому переважна більшість суб’єктів пробації (70%) вказали на існування в них довіри до працівників пробації, на відсутність довіри вказали 3%, та у 27% виникли складнощі з відповіддю на поставлене питання. У підсумку все це вказує на наявність певного підґрунтя для поглиблення роботи щодо підвищення довіри до пробації серед суб’єктів пробації.

Висновки:

  1. Основною цільовою аудиторією, яка перебуває на обліку служби пробації – особи, які звільнені від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, а тому першочергова увага має бути приділена роботі служби пробації з даною категорією осіб.
    2. Більшість суб’єктів пробації дотепер не вбачають суттєвої відмінності новоствореного органу пробації від КВІ, лише 12% вказали, що це по суті новий орган, який повністю відрізняється від КВІ, що свідчить про низьку профілактичну та індивідуальну роботу із суб’єктами пробації.
    3. Наслідком низької проінформованості та нерозуміння алгоритму роботи із суб’єктами пробації новоствореної служби є те, що переважна більшість суб’єктів пробації не звертається з наявними у них проблемами, лише 18% з опитаних осіб звертались до працівників пробації про допомогу.
    4. 60% суб’єктів пробації сприймають такі відвідування негативно: як «обов’язок», «умову залишитись на свободі» та «прикру необхідність», що у значній мірі впливатиме у подальшому на їх мотивацію до участі у заходах, що будуть зазначені у плані індивідуальної роботи, при цьому лише 18% суб’єктів пробації сприймають відвідування служби пробації як можливість покращити своє життя та довести прагнення до змін, а також отримати допомогу.
    5. Служба пробації не може самостійно, без допомоги місцевої влади та громадськості, надати суб’єктам пробації комплексну допомогу, такої думки дотримуються 45% опитаних суб’єктів пробації, тоді як 33% респондентів було важко відповісти на це питання.

2.2. Судді місцевих судів

З числа суддів вік опитаних осіб розподілився наступним чином: від 26 до 35 років – 6 осіб, від 36 до 45 років – 23 особи, від 46 років і старше – 11 осіб2, наймолодшому респонденту – 32 роки, найстаршому – 59 років. За статевою ознакою вони розподілилися таким чином: чоловіків – 79%, жінок – 21%. При цьому середній строк перебування на посаді становить 9 років, найменший – 3 роки, найбільший – 15 років, тобто всі респонденти є досвідченими працівниками судової гілки влади, що тривалий час працюють в системі правосуддя.
Щодо поінформованості про створення служби пробації, всі судді (100%) вказали, що вони знають про створення нового органу.

Як позитивний аспект слід відзначити оцінку діяльності уповноважених органів з питань пробації щодо складання досудової доповіді зі сторони суддів. Так, більшість опитаних мали достатній досвід співпраці з органом пробації (67%)3. При цьому ті ж 67% респондентів вказали, що досудова доповідь допомагає процесу призначення покарання, зворотної думки дотримується 16,5%, така ж кількість суддів (16,5%) не змогли відповісти на питання.

Водночас, 64% суддів визнають інформацію, яка міститься у досудовій доповіді, такою що повно й об’єктивно характеризує особу обвинуваченого, не змогли відповісти на таке запитання – 24% респондентів, та ще 12% дали негативну відповідь.

Працівники судів ще не сформували сталого погляду на зміст й форму досудової доповіді, тому ними і зазначаються доволі суперечливі відповіді. Зокрема, незважаючи на попередню, доволі обережну оцінку достовірності інформації, зібраної уповноваженими органами з питань пробації, 81% опитаних (що є значно більше, ніж число тих, хто визнав доповідь об’єктивною) визнали, що довіряють тій інформації про особу обвинуваченого, яку зібрав співробітник пробації, важко визначитись з цим питанням було 19% суддів, про недовіру не висловився жоден суддя.

Цікаво, що навіть однозначно визначитися з тим, чи дотримується представником уповноваженого органу з питань пробації строк складання досудової доповіді, встановлений судом, судді не змогли: відповідь «Так» надали 69% респондентів, «Ні» –5%, «Важко відповісти» – 24%. Частково поясненням цьому може бути те, що 17% суддів з числа опитаних не виносили жодних ухвал про складання досудової доповіді, а ще 7% вказали, що вони виносили 1-2 ухвали. Таким чином, можемо припустити, що вони ще не мали можливості пересвідчитись в оперативності роботи органу пробації.

Поряд із цим, суддями відзначено доволі високий фаховий рівень персоналу уповноважених органів з питань пробації у сфері кримінального процесу: на питання «Чи достатньо обізнані співробітники органу пробації у кримінальному процесуальному законодавстві?» відповідь «Так» надали 81% респондентів, «Ні» – 2%, «Важко відповісти» – 17%.

Розбіжності щодо оцінки ролі пробації відзначаються й у відповідях суддів, але тут вбачається певна зміна підходу до визначення завдань цього органу: 28% суддів вважають, що діяльність органу пробації більш орієнтована на надання допомоги клієнту; 21 % вважають, що орган пробації орієнтований на виправлення засуджених, а не лише на виконання покарань. Разом з тим, тільки 7% суддів вважають, що орган пробації повністю відрізняється від КВІ, а 13% дотримуються думки, що відбулась лише зміна назви.

Також, судді оцінюють завдання уповноваженого органу з питань пробації переважно з позиції власної співпраці з цим органом та зацікавленості з точки зору спрощення власної діяльності. Так, 12 % суддів вважають, що орган пробації має забезпечити явку до суду обвинувачених та засуджених під час розгляду подань органу пробації у судах, 21% вважають, що до завдань органу пробації також відноситься охарактеризування обвинуваченого при обранні запобіжного заходу, а 14% суддів відносять до завдань органу пробації надання необхідних соціальних послуг обвинуваченому та засудженому. Водночас, до завдань органів пробації судді відносять забезпечення суду інформацією про обвинуваченого (74%), складання плану індивідуальної роботи та здійснення контролю за його виконанням (45%), забезпечення безпеки суспільства (26%).

При цьому працівники судів погоджуються, що персонал пробації активно налагоджує співпрацю з судами, про це вказали 74% суддів, тоді як 26% не змогли відповісти на питання, що свідчить про нерозуміння у чому саме полягає співпраця між судом та службою пробації.

Щодо підтримки служби пробації міською владою та громадою у наданні допомоги суб’єктам пробації, 57% опитаних суддів вважають, що служба пробації не може самостійно, без залучення міської влади та громадськості, надати ефективну допомогу суб’єктам пробації, проти 7%, які відповіли «Так». 36% респондентів зазначили, що їм важко відповісти на це питання, що також свідчить про нерозуміння суддями участі міської влади та громадськості під час роботи з суб’єктами пробації та надання їм допомоги.

На питання «Чи довіряєте Ви службі пробації, як системі, яка спроможна забезпечити безпеку суспільства у Вашому місті», 62% опитаних суддів відповіли «Так», тоді як 38% вказали, що їм важко відповісти на це питання, що свідчить про нерозуміння представниками судової гілки влади в чому саме полягає робота служби пробації щодо забезпечення безпеки суспільства.

Висновки:

  1. Представники судової гілки влади до кінця не розуміють у чому саме полягає співпраця між судом та службою пробації, 26% суддів не змогли відповісти на це запитання.
    2. Судді оцінюють завдання уповноваженого органу з питань пробації, переважно, з позиції власної співпраці з цим органом та зацікавленості з точки зору спрощення власної діяльності та повною мірою не обізнані про завдання та функції новоствореної служби. Як приклад, 12% суддів вважають завданням служби пробації забезпечення явки до суду обвинувачених та засуджених під час розгляду подань органу пробації, а 13% суддів вважають, що орган пробації виконує ті самі ж функції, що і КВІ, і лише відбулась зміна назви.

2.3. Пересічні громадяни

Представники громадськості за віком розподілилися наступним чином:

1) від 18 до 25 років – 23 %;
2) від 26 до 35 років – 23 %;
3) від 36 до 45 років – 32 %;
4) від 46 років і старші – 22%.

Наймолодшому респонденту – 18 років; найстаршому – 59 років. У тому числі працюючих – 56%, навчаються – 10%, непрацюючих – 22%, пенсіонерів – 8%, осіб які перебувають у відпустці по догляду за дитиною – 4%.
Доволі високою виявилась інформованість щодо створення нової служби пробації серед пересічних громадян, зокрема, відомо про такий орган 62% респондентів, взагалі невідомо – 34%, важко було відповісти 4%. Однак, такий відносно високий показник обізнаності можна пояснити природним бажанням більшості громадян виглядати обізнаними та поінформованими. Подальший аналіз анкет, в яких було надано ствердну відповідь, показав, що уявлення про завдання і функції пробації були доволі абстрактні.

Незважаючи на те, що доволі значна частина пересічних громадян (40% опитаних) визнає, що не знають, чим займається пробація, велика частка громадян доволі детально описала покладені на пробацію функції, такі як: здійснення контролю за засудженими і звільненими (52%); надання допомоги засудженим та звільненим (16%); організація проведення громадських робіт (19%); складання досудової доповіді (26%)4.

Безперечно, наявність у широкого загалу громадян такої розширеної інформації (навіть за умови, що вона не повною мірою відповідає дійсності), свідчить про певні результати інформаційних кампаній з популяризації пробації, але водночас і доводить необхідність її деталізації, уточнення й поглиблення.

Як позитивний результат слід відзначити, що 48% пересічних громадян переконані, що пробація потрібна у їхньому місті. Але насторожує й те, що не змогли відповісти на це запитання майже 44% респондентів, а 8% взагалі висловились негативно з цього питання.

Тільки частина пересічних громадян обізнана з такою функцією пробації, як реалізація кримінального покарання у виді громадських робіт: на запитання «Чи відомо Вам про залучення засуджених до суспільно-корисних робіт у Вашому місті?» відповідь «Так» дали 32% опитаних, «Ні» – 46%, «Важко відповісти» – 22%. Водночас доволі широко були названі види робіт, до яких слід залучати суб’єктів пробації для забезпечення їх виправлення: косити на кладовищах; збирати сміття, покращувати благоустрій міста; прибирати паркові території; допомагати пенсіонерам по господарству; прибирати вулиці міста.

На питання «Чи варто залишати осіб, які вчинили не тяжкі злочини, відбувати покарання у громаді?», відповідь «Так» дали 54% респондентів, «Ні» – 5%, «Важко відповісти» – 33%, «Необхідне лише ув’язнення таких осіб» – 8%. Така позиція суспільства ще раз свідчить про те, що громадяни не розуміють мети та ролі служби пробації.
Доволі складним для людей виявилося питання готовності допомогати таким особам. Зокрема, 47% респондентів не можуть сказати, чи повинна допомога бути, чи ні; відповідь «Так» надали 34%, «Ні» – 18%. На уточнююче питання «Якщо так, то вкажіть яким чином?» вказувалось на необхідність моральної та психологічної підтримки, допомогти знайти роботу, ставитись без стигми та дискримінації.

Так само складність викликали й питання щодо надання допомоги державою особам, які відбувають покарання в громаді. На це питання позитивно відреагували 51% респондентів, негативно – 23%, значна кількість опитаних не змогли відповісти (26%).

На уточнююче питання «Якщо так, прокоментуйте, будь ласка, що має робити держава (у тому числі представники органів державної влади)» було зазначено наступне:

  • Забезпечити житлом і роботою, здійснювати контроль за їхньою поведінкою.
  • Надавати роботу, допомагати з оформленням документів.
  • Створити притулок для осіб, які не мають домівки, забезпечити продуктами харчування,
    одягом.
  • Контролювати спільно з громадою.
  • Допомагати матеріально.
  • В першу чергу засуджений має допомагати собі сам.
  • Держава звичайним громадянам не може допомогти.
  • Здійснити все можливе для недопущення нового злочину.
  • Забезпечити можливості проходження курсу лікування.

Так само і на запитання «Чи повинна держава, місцева влада та суспільство допомагати особам, які звільнились з місць позбавлення волі?» відповідь «Так» дали 53% респондентів, «Ні» – 11%, «Важко відповісти» – 36%. Однак значна частина опитаних поділяють думку щодо можливості покращення адаптації колишніх засуджених у суспільстві: так вважають 22% респондентів, хоча 64% так і не визначилися на момент опитування, а 14% вважають поліпшення існуючого стану справ неможливим.

Серед основних проблем в системі адаптації звільнених респонденти назвали: стереотипне ставлення до таких осіб, відсутність моральної підтримки, небажання брати на роботу, відсутність дієвих реабілітаційних програм та спеціалізованих центрів адаптації.

Однак враховуючи, що більшість громадян дотепер не мають чіткої думки про можливість покращення адаптації колишніх засуджених у суспільстві, необхідно зосередити увагу в майбутньому саме на цих питаннях, показуючи й роль суспільства в роботі з колишніми засудженими.

Так само показовою та такою, що потребує зміни, є й думка переважного числа пересічних громадян про недоцільність їхньої особистої участі у допомозі пробації. На питання «Ви б хотіли допомагати пробації, засудженим і звільненим на волонтерських засадах (у вільний час та безоплатно)?» відповідь «Так» дали лише 7% опитаних, «Ні» – 63%, «Важко відповісти» – 30%. Без зміни такого ставлення розвивати чи взагалі запроваджувати волонтерство в пробації фактично неможливо.

Висновки:

  1. Пересічні громадяни у повній мірі не розуміють що таке пробація, яка її мета, основні завдання, функції та переваги пробації: 34% громадян взагалі не чули про такий орган, ще 40 % не знають чим займається пробація, 44% громадян не змогли відповісти на питання, чи потрібна пробація у їхньому місті, а 8% взагалі висловились негативно з цього питання. 33% осіб не змогли визначитись чи варто особу, яка вчинила незначний злочин, залишати відбувати покарання у громаді, а 8% категорично висловились, що «необхідне лише ув’язнення таких осіб».
    2. Громадяни не розуміють яка саме допомога необхідна особам, які перебувають на пробації, 47% респондентів не змогли відповісти чи варто надавати допомогу взагалі, а 18% висловились незадовільно.
    3. Громадяни не розуміють, чи має держава надавати допомогу особам, які перебувають на пробації, 26% осіб не змогли відповісти на це питання, тоді як 23% висловились незадовільно.
    4. Громадяни не обізнані щодо реалізації пробацією такого кримінального покарання, як громадські роботи, про що зазначили 46% респондентів.
    5. Так само громадяни не розуміють важливість надання допомоги особам, які не тільки перебувають на наглядовій пробації, але і на пенітенціарній пробації (особи, які звільнені з місць позбавлення волі). Так, 36% респондентам складно було відповісти, чи повинна держава, місцева влада та суспільство допомагати особам, які звільнились з місць позбавлення волі, а 11% взагалі висловились незадовільно щодо цього питання.
    6. Більшість громадян (64%) дотепер не мають чіткої думки про можливість покращення адаптації колишніх засуджених у суспільстві.
    7. Громадяни не готові залучатись до волонтерства пробації: 63% опитаних надали незадовільну відповідь, 30% було важко відповісти на це питання, і тільки 7% зазначили, що вони готові допомагати пробації, засудженим і звільненим на волонтерських засадах у вільний час та безоплатно.

2.4. Представники різних організацій

З числа представників різних організацій участь в анкетуванні взяли: працівники громадських організацій, центрів зайнятості, центрів соціальної служби для сім’ї, дітей та молоді, центрів безо-платної вторинної правової допомоги, прокуратури – ці групи опитаних були представлені майже однаковою кількістю опитаних (20-21 людина), і були визначені обов’язковими для анкетування. Також, додатково були опитані представники інших організацій та установ: благодійний фонд, ЦНАП, навчально-виховний комплекс, медичний заклад, міська рада, професійно-технічне училище, спостережна комісія, національна поліція, вечірня школа, управління освіти міської ради, територіальне управління юстиції. Вік опитаних осіб характеризується так: 1) від 18 до 25 років – 5%; 2) від 26 до 35 років – 34 %; 3) від 36 до 45 років – 35%; 4) від 46 років і старші – 226 % 5.
Наймолодшому респонденту – 22 роки; найстаршому – 59 років. За статевою ознакою: чоловіків – 42%, жінок – 58 %.6

Тобто, можна констатувати, що більшість респондентів належать до активного (за віком) прошарку суспільства, мають доступ до засобів комунікації та масової інформації, ведуть доволі активне соціальне життя, хоча й у дещо відмінних сферах. Подібні соціальні чинники можуть сприяти обізнаності з процесами, які відбуваються на різних напрямах державної політики, зокрема, й сфері реформування системи виконання кримінальних покарань.
Представники різних організацій стверджувально відповіли про те, що їм відомо про створення
нового органу пробації. Про це повідомили 93% респондентів, нічого не чули про створення пробації 3,5%, стільком же опитаним було важко відповісти на це питання. Пояснення високого рівня обізнаності полягає у виборці респондентів, адже для опитування обирали тих представників, які пов’язані з діяльністю органу пробації.

При цьому більшість з опитаних респондентів, хоча й відзначили, що у своїй роботі стикалися з діяльністю служби пробації (66%), однак не зазначили сфери, в яких вони вже встигли взаємодіяти з уповноваженими органами з питань пробації. Лише окремі анкети містили позначення про такі напрями:
1. Взаємодія, профілактика правопорушень та недопущення злочинів з клієнтами пробації.
2. Правороз’яснювальна робота з засудженими.
3. Надання безоплатної правової допомоги.
4. Реалізація спільних проектів.
5. Соціальна адаптація засуджених.
6. Проведення спільних заходів, у т.ч. лекцій, семінарів, консультацій клієнтів.

5 Не всі респонденти вказали свій вік.
6 Не всі респонденти вказали свою стать.

Дещо інакше ставляться представники різних організацій до складання органами пробації досудової доповіді та до її значення: 68% респондентів вказали, що їм відомо про мету складання досудової доповіді (не знають її лише 22% та ще 10% не змогли надати відповідь). Водночас, при оцінці впливу інформації, що міститься в досудовій доповіді на процедуру розгляду справи в суді, 63% опитаних вважають доповідь допомогою суду, 33% не змогли дати відповідь на це питання, а 4% дали негативну відповідь. Натомість, вважають інформацію, подану у досудовій доповіді такою, що може повно та об’єктивно охарактеризувати особу обвинуваченого – відповідь «Так» дали 46% респондентів, «Ні» – 8%, «Важко відповісти» – 46%.

Таким чином, думки щодо об’єктивності досудової доповіді серед представників різних організацій розділилися навпіл, що вказує на відсутність поінформованості про порядок зібрання інформації, її оцінки та значення при винесенні вироку.

Як видається, саме тому доволі значне число представників різних організацій (36%) не змогли відповісти на питання, чи довіряють вони інформації, викладеній у досудовій доповіді. І хоча число тих, хто визнає її об’єктивною значно більший (58%), число невизначених оцінок вказує на відсутність поінформованості у відповідних суб’єктів.

Таким чином, незважаючи на позитивні показники, необхідно проводити роботу у напрямі поінформованості широкого загалу та відповідних суб’єктів щодо пробації. Особливо гостро це питання постає відносно суб’єктів, які мають те або інше відношення до кримінальної юстиції, процесу виконання кримінальних покарань, а також надання допомоги засудженим та особам, звільненим від відбування покарання. Для забезпечення необхідної взаємодії між різними органами і службами, дотичними до діяльності органів пробації, первинним завданням має бути саме поширення інформації про мету діяльності, оскільки без цього створити ефективну мультидисциплінарну команду та ефективно реалізовувати покладені функції практично неможливо.

Представники різних організацій дають більш прогресивну оцінку діяльності пробації в контексті її відмінностей від КВІ. Так, 54% респондентів вказали, що діяльність органу пробації більш орієнтована на надання допомоги суб’єктам пробації, а 71% вважають, що орган пробації зорієнтований на виправлення засуджених, а не лише на виконання покарань. Водночас, 13% опитаних вказали, що це один і той самий орган в той час 19% вважають, що орган пробації повністю відрізняється від старого органу.

Усі ці дані доводять, що висвітлення сфери діяльності уповноважених органів з питань пробації,
зокрема, й у частині співпраці з іншими органами, службами та безпосередньої роботи з суб’єктами пробації, відбувається у недостатньому обсязі та потребує не лише впорядкування, а й поглиблення.

Необхідно звернути увагу, що думки представників різних організацій щодо основних завдань
пробації виявилися доволі відмінними, що свідчить про відсутність чіткої обізнаності з цим питанням: 43% респондентів вбачають призначення персоналу пробації у складенні плану індивідуальної роботи з суб’єктом пробації та здійсненні контролю за його виконанням, 70% – у забезпеченні, щоб засуджений або звільнений більше ніколи не вчинив нового правопорушення, 48% – у наданні соціальних послуг обвинуваченому та засудженому, 42% – у наданні суду інформації про обвинуваченого, у т.ч. при обранні запобіжного заходу (20%), 23% – у забезпеченні безпеки суспільства, а 3 % – у забезпеченні явки до суду обвинувачених та засуджених під час розгляду подань органу пробації.

Тобто, представники різних організацій наперед визнають завданнями пробації недосяжні цілі
або функції, що не належать до пробації. Приміром, жоден орган не спроможний забезпечити повне утримання особи від вчинення злочину, можна лише створити умови, за яких вірогідність рецидиву зменшиться. Так само пробація не бере участь у питаннях обрання запобіжного заходу.

Водночас, з часом, при визнанні неможливості органу пробації досягти ці недосяжні завдання,
думка широкого загалу щодо діяльності цього органу може набути негативного відтінку. На це необхідно звертати увагу вже зараз, подаючи об’єктивну інформацію, в тому числі й щодо реальних і досяжних завдань.

Більшість представників різних організацій (72%) вважають, що пробація не може самостійно, без підтримки місцевої влади та громадськості, надати комплексну допомогу суб’єктові пробації, однак 10% респондентів відповіли, що пробація може впоратись самостійно, а 18% опитаних взагалі було важко відповісти на це питання. Зважаючи на те, що саме представники різних організацій мають залучатись до роботи із суб’єктами пробації, такі показники свідчать про нерозуміння громадськості своєї ролі та участі під час роботи із суб’єктами пробації, а на місцях відсутня належна комунікація.

Саме відсутність належної комунікації призводить до низьких показників довіри у представників
громадськості до пробації, як до системи, яка спроможна забезпечити безпеку суспільства. Позитивно налаштовані щодо цього питання тільки 43% опитаних, тоді як 9% висловились незадоволено, а 48% важко було відповісти на це питання.

Висновки:

  1. Представники різних організацій хоча і продемонстрували високий показник поінформованості щодо створення нової служби пробації, однак не розуміють у яких напрямах вони можуть взаємодіяти із службою пробації у своїх анкетах, що на практиці пояснює відсутність чіткої взаємодії.
    2. Думки представників різних організацій щодо об’єктивності досудової доповіді розділилися навпіл: 46% респондентів не змогли визначитись чи вважають вони інформацію, яка міститься у досудовій доповіді повною та об’єктивною, а 8% взагалі висловились незадовільно. Окрім цього, 36% респондентів не змогли визначитись чи довіряють вони інформації, яка зазначається у досудовій доповіді, що вказує на відсутність поінформованості про порядок зібрання інформації, її оцінки та значення при винесенні вироку.
    3. Спостерігається недостатня обізнаність про створення нової служби – 13% представників різних організацій вважають, що пробація є не новим органом, а лише відбулась зміна назви, що свідчить про недостатню роботу з цією цільовою аудиторією та потребує не лише впорядкування, а й поглиблення.
    4. Представники громадськості не розуміють своєї ролі та участі під час роботи із суб’єктами пробації, а на місцях відсутня належна комунікація. 10% респондентів відповіли, що пробація може самостійно, без допомоги міської влади та громадськості, надати допомогу суб’єктові пробації, а 18% респондентам було важко відповісти на це питання.
    5. Опитування засвідчило низькі показники довіри серед представників громадськості до пробації, як до системи, яка спроможна забезпечити безпеку суспільства, 48% респондентів було
    важко відповісти на це питання, а 9% висловились незадовільно.
  2. ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ

Більшість респондентів отримує інформацію про утворення й діяльність уповноважених органів з питань пробації від знайомих, родичів та близьких – 31%, з Інтернету – 25%, з телебачення – 26%, з газет – 2%, з інших джерел – 25%.

Таким чином, поширення інформації у загальнодоступних джерелах залишається на відносно невеликому рівні та потребує підвищення інтенсивності. При цьому вид джерела інформації про пробацію різниться (хоч і не суттєво) залежно від регіону.

Усе наведене свідчить про відсутність єдиного та чіткого підходу до формування комунікаційної й просвітницької політики у питаннях поширення інформації про пробацію, її значення й діяльність.

  1. ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ

Дослідження громадської думки та довіри до уповноважених органів пробації – є першим подібним дослідженням з часу прийняття основного закону та початку роботи служби пробації в Україні. Отримані результати показали існування певних упущень та прогалин в інформаційній складовій діяльності пробації, що певним чином формує викривлені погляди на цей орган, його завдання, повноваження та функції, що в результаті впливає на довіру до уповноваженого органу з питань пробації. Разом з тим, результати даного дослідження є певною «відправною точкою», що допоможе у формуванні та налагодженні подальшої комунікаційної політики у сфері пробації на місцевому, регіональному та національному рівнях.

Варто зазначити, що усі респонденти, які брали участь в опитуванні відмітили, що служба пробації потребує покращення своєї діяльності за наступними напрямами: фінансове та матеріально-технічне забезпечення, створення належних умов для роботи персоналу, у тому числі збільшення заробітної плати, а також навчання працівників пробації. Додатково, до інших напрямів покращення роботи служби пробації респонденти віднесли наступне:

  • впровадження онлайн-реєстрації;
  • вдосконалення нормативної бази та прийняття необхідних нормативно-правових актів;
  • забезпечення належної комунікаційної політики;
  • покращення співпраці з громадським сектором;
  • налагодження комплексної взаємодії з усіма надавачами послуг;
  • розширення співпраці із органами місцевого самоврядування;
  • залучення до розробки та проведення пробаційних програм персонал профільних громадських організацій;
  • розвантаження працівників органу пробації від формалізму;
  • впровадження світового досвіду діяльності пробації в Україні.

До числа ключових проблемних аспектів слід віднести:
1. В сучасній організації діяльності органу пробації не завершено перехід від концепції виключно карального органу, до органу, який здійснює соціально-виховну роботу із суб’єктами пробації.
2. Відсутність стратегії та чіткого плану інформаційної політики щодо здійснення комунікації із різними цільовими аудиторіями та брак каналів поширення інформації.
3. Невизнання інформаційної діяльності важливою складовою професійних обов’язків персоналу пробації, відсутність спеціально навчених працівників, які б виконували функції прес-секретарів підрозділів.
4. Низький рівень матеріально-технічного забезпечення діяльності органів пробації зумовлює ситуацію, коли серед рекомендацій всіх груп опитаних, щодо удосконалення діяльності органу пробації, підвищення матеріально-технічного забезпечення та оплати праці зустрічається найчастіше.
5. Доволі низький рівень обізнаності суспільства та публічних діячів з діяльністю уповноважених органів з питань пробації, неналежне інформування про різні аспекти роботи пробації в ході взаємодії з іншими органами, службами, організаціями. У результаті більшість цих структур сприймають уповноважені органи з питань пробації виключно з позиції власної «вигоди» та полегшення виконання своїх завдань.
6. Низька обізнаність самих суб’єктів пробації щодо ключових змін в роботі з ними, майже чверть не обізнана про створення служби пробації
7. Нагальною є проблема відсутності мотивації у пересічних громадян долучатись на волонтерських засадах до роботи з суб’єктами пробації.
8. Як пересічні громадяни, так і представники опитаних державних органів мають достатньо великий обсяг ідей щодо покращення діяльності органу пробації, більшість з яких є дійсно актуальними, але досі залишаються нереалізованими.
9. Опитування громадян щодо основних завдань пробації вказало, що поряд з поширенням значення цього органу для суспільства також важливо й корегувати вже існуючі погляди щодо змісту та функцій пробації

Дослідження громадської думки 2017

  1. ВСТУПНА ЧАСТИНА
    • Передмова

За останні кілька років зроблено значні кроки в напрямі впровадження пробації в Україні. У 2015 році було прийнято Закон України «Про пробацію»; у 2016 – внесено зміни до Кримінального, Кримінально- процесуального кодексів та інших законів, необхідних для забезпечення повноцінного впровадження пробації.

Службу пробації було створено шляхом реформування Кримінально-виконавчої інспекції, яка відпові­дала за виконання вироків, не пов’язаних із позбавленням волі. Інспекція здійснювала нагляд за осо­бами, які скоїли правопорушення, щоб забезпечити виконання ними передбачених судом обов’язків. Однак такі обов’язки були досить обмеженими і мали переважно формальний характер, наприклад, публічне вибачення перед потерпілим, заборона виїзду за межі України, інформування інспекції про будь-які зміни місця проживання, роботи, навчання тощо. Тобто, заходи передбачали, передусім, пока­рання та контроль, проте значна увага ресоціалізації та виправленню особи не приділялась.

Служба пробації була створена при Міністерстві юстиції з вертикальним типом управління: службу цен­тралізовано очолює Державна установа «Центр пробації», що координує та здійснює нагляд за діяль­ністю 24 регіональних філій Центру пробації у кожній області та 560 підрозділів органів пробації по всій країні. В них задіяні 3 440 осіб персоналу, що безпосередньо працює з особами, які скоїли правопору­шення. Наразі служба пробації в Україні є найбільшою в Європі за кількістю працівників і відділів.

Нинішня реформа системи виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, має змінити підхо­ди до роботи із засудженими, забезпечивши перехід від покарання та контролю до реабілітації та со­ціалізації, а також розуміння суспільством нового способу роботи з особами, які скоїли правопорушен­ня, та його залучення до цієї роботи. Служба пробації, головною функцією якої є впровадження зазна­чених підходів, відповідальна за здійснення таких видів діяльності.

Досудова пробація: складання досудових доповідей з метою забезпечення суду інформацією, яка все­бічно характеризує обвинувачуваних, що має сприяти обранню судами саме такої міри покаран­ня, яка є необхідною та достатньою для виправлення засуджених.

Наглядова пробація: здійснення нагляду та проведення соціально-виховних заходів з особами, які скоїли правопорушення та були засуджені до покарань, не пов’язаних із позбавленням во­лі, або з особами, звільненими від відбування покарання з випробуванням. Важливим аспектом при цьому є саме соціально-виховна робота, яка має бути спланована та проведена індивідуаль­но на основі потреб, виявлених в осіб даних категорій.

Пенітенціарна пробація є новим явищем для України та передбачає участь служби пробації у підготов­ці осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, до звільнення.

З моменту прийняття 5 лютого 2015 року Закону України «Про пробацію» Міністерство юстиції досягло суттєвого прогресу в розвитку пробації, зокрема:

  • затверджено підзаконні нормативно-правові акти, передбачені Законом України «Про пробацію;
  • затверджено 6 пробаційних програми роботи з повнолітніми та неповнолітніми особами, які пе­ребувають на пробації;
  • за оновленими програмами професійної підготовки та підвищення кваліфікації навчено 957 спів­робітників пробації;
  • 371 працівник пробації пройшов навчання та отримав сертифікат куратора з реалізації пробацій- них програм;
  • службою пробації було підготовлено 33 272 досудові доповіді;
  • відкрито 13 ювенальних центрів пробації та вдосконалено роботу з неповнолітніми правопо­рушниками.

У 2017 році на обліках служби пробації перебувало 63 944 особи, засуджені до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, чи звільнені від відбування покарання з випробуванням. При цьому лише 2,3% від тих, що пройшли по обліку, вчинили повторні злочини після ознайомлення з порядком та умовами від­бування покарання протягом іспитового строку.

Незважаючи на досягнутий прогрес у розбудові пробації, в Україні залишаються ще досить високи­ми показники засудження до позбавлення волі осіб за злочини невеликої або середньої тяжкості. Так, наприклад, у 2017 році 48% осіб, які утримувалися у виправних установах України, відбували покаран­ня за злочини невеликої або середньої тяжкості і потенційно могли бути направлені на пробацію. Це б дозволило державі заощадити витрати на утримання цих осіб під вартою, оскільки утримання однієї особи на пробації в десять разів дешевше, ніж у виправній установі.

Налагодження плідної взаємодії служби пробації з іншими учасниками кримінального провадження та підвищення рівня довіри суспільства до системи пробації як до дієвої альтернативи тюремному ув’яз­ненню є ключовим для збільшення частоти застосування пробації до осіб, які вчинили нетяжкі злочини. З метою забезпечення ефективної ресоціалізації осіб, які перебувають у конфлікті із законом, та недо­пущення у подальшому вчинення ними злочинів є також важливою підтримка діяльності органів проба­ції органами державної влади, місцевого самоврядування та неурядового сектора.

З метою планування ефективної інформаційної кампанії про переваги інституту пробації та виявлен­ня проблемних аспектів взаємодії органів пробації з іншими учасниками кримінального провадження, органами влади та неурядовим сектором у 2017 році Державною установою «Центр пробації» у тісній співпраці з Проектним офісом Міністерства юстиції (EDGE) було проведено опитування серед громадян, відповідних органів та організацій для визначення їх рівня поінформованості про службу пробації та довіри до її діяльності у 4-х пілотних містах – Кропивницькому, Луцьку, Полтаві та Черкасах. Результа­ти опитування дали змогу виділити проблемні аспекти, характерні на той період для функціонування пробації, спланувати та реалізувати інформаційно-просвітницьку кампанію, спрямовану на підвищення рівня обізнаності громадян про діяльність служби пробації та налагодження ефективної взаємодії ор­ганів пробації з іншими зацікавленими сторонами.

Протягом січня – лютого 2019 року було проведено повторне опитування у тих самих містах, де відбува­лася інформаційна кампанія, з метою відстеження динаміки розвитку служби пробації, а також оцінки ефективності кампанії та змін у сприйнятті суспільством функцій та завдань пробації.

Результати дослідження будуть використанні для планування подальших інформаційних заходів за цим напрямом.

Обидва соціологічні дослідження проведені в межах Проекту «Експертна підтримка врядування та економічного розвитку» (EDGE).

  • Методологія дослідження

Основною метою дослідження було отримання інформації щодо:

  • базової обізнаності про діяльність пробації, її завдання та місію;
  • рівня довіри до пробації як до системи, спроможної забезпечити безпеку суспільства;
  • якості та дієвості співпраці між органами пробації, органами місцевого самоврядування та гро­мадськими організаціями з надання ефективної допомоги суб’єкту пробації;
  • наявності взаємодії між судовою ланкою та службою пробації у складанні досудової доповіді, ефективності співпраці органів прокуратури та пробації;
  • прогалин у системі ведення роботи із суб’єктами пробації та комунікації з партнерами органу пробації;

Крім того, дослідження мало на меті вироблення рекомендацій для подальшої ефективної роботи з ці­льовими аудиторіями.

Дослідження проводилося у січні – лютому 2019 року з використанням традиційного для соціологічних досліджень методу опитування – анонімного анкетування, однак, застосована методологія відрізняла­ся від наукових соціологічних досліджень через відсутність спеціальної вибірки респондентів.

У ході аналізу використовувався порівняльний метод, який дозволив визначити тенденції та динаміку змін у сприйнятті суспільством функцій та завдань пробації. Саме тому повторним дослідженням було охоплено ті ж самі чотири регіони, що й 2017 року.

Опитування проводилось серед 5 цільових груп:

  1. Суб’єкти пробації (запланований обсяг – 400 осіб, опитано 524);
  2. Судді місцевих судів (запланований обсяг – 50 осіб; опитано 56);
  3. Працівники прокуратури (запланований обсяг – 50 осіб; опитано 61);
  4. Пересічні громадяни (запланований обсяг – 400 осіб, опитано 400);
  5. Представники різних організацій (запланований обсяг – 100 осіб; опитано 113).

Загальна кількість респондентів опитування склала 1 155 осіб.

Відповідно до мети, у ході дослідження вирішувалися такі завдання:

  • конкретизація мети та завдань дослідження, визначення кола респондентів;
  • оновлення інструментарію проведення дослідження (анкети для кожної категорії респондентів);
  • визначення алгоритму та правил проведення опитування, інструктаж інтерв’юерів;
  • координація проведення опитування;
  • систематизування отриманих даних;
  • складання аналітичної довідки про отримані результати;
  • підготовка звіту про дослідження та отримані результати з пропозиціями щодо змін ситуації.

Дані анкет були опрацьовані спочатку у кількісному вимірі, а потім переведені у відсотковий.

Даний звіт являє собою аналіз, який допоможе реалізувати засади комунікаційної політики у сфері про­бації як у відповідних регіонах, так і на загальнодержавному рівні.

  • Обмеження в ході дослідження

В опитуванні, як правило, брали участі лише засуджені, які характеризуються задовільно, з’являються за викликом до уповноваженого органу пробації та в цілому дотримуються покладених на них обов’яз­ків. Інформація про суб’єктів пробації, чиє перебування на обліку пов’язане з певними проблемами, у звіті не відображається з причин ускладнення залучення цих категорій осіб до добровільного опиту­вання, тому це зменшило репрезентативність вибірки та вплинуло на показники відповідей на деякі за­питання анкет.

Також окремою групою були виділені працівники прокуратури у кількості 20 осіб, які у дослідженні 2017 року входили до групи респондентів «Представники різних організацій» через їх низьку зацікавленість в анкетуванні. У 2019 році після активізації співпраці з органами пробації представники прокуратури ак­тивно залучилися до анкетування. Це у підсумку дало можливість зібрати у достатній кількості дані для аналізу ситуації, однак ставлення цих респондентів до органів пробації та їх діяльності наводиться без порівняння з дослідженням 2017 року та відображає стан справ лише на момент дослідження 2019 року.

  1. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1 Суб’єкти пробації

Вік опитаних осіб характеризується таким чином: 1) від 18 до 25 років -22%; 2) від 26 до 35 років – 34%; 3) від 36 до 45 років – 35%; 4) від 46 років і старші – 9%. Наймолодшому респонденту – 18 років; най­старшому – 57.

Розподіл за статевою ознакою такий: чоловіків – 81%, жінок – 19%.

За видами застосованих заходів кримінально-правового впливу:

  • позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (стаття 55 Кримі­нального кодексу України) – 39 осіб;
  • громадські роботи (стаття 56 Кримінального кодексу України) – 17 осіб;
  • виправні роботи (стаття 57 Кримінального кодексу України) – 4 особи;
  • звільнення від відбування покарання з випробуванням (стаття 75 Кримінального кодексу Украї­ни) – 464 особи;
  • звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (стаття 83 Кримінального кодексу України), – 6 осіб.

Можна припустити, що більшість респондентів із числа суб’єктів пробації – це дорослі люди віком від 26 до 45 років, що доволі тривалий час перебувають на обліку уповноважених органів з питань пробації та мають підпадати під їх найбільш активний вплив (від 3 до 6 місяців – 29%; від 6 місяців до 1 року – 35%; понад 1 рік – 26%).

Питання відмінності органу пробації від кримінально-виконавчої інспекції є наразі неактуальним для суб’єктів пробації, адже лише 10% опитаних вказали, що не вбачають суттєвої відмінності між двома дер­жавними інституціями. Можна припустити, що через певний проміжок часу суб’єктам пробації буде склад­но відповісти на це питання з огляду на відсутність інформації про кримінально-виконавчу інспекцію.

Окрім того, результати опитування свідчать про значне збільшення кількості респондентів, які вважа­ють, що діяльність органу пробації більше орієнтована на надання допомоги суб’єкту пробації, а соціаль­не призначення органу пробації вбачають у виправленні засуджених, а не лише у виконанні покарань.

Поступово збільшується кількість осіб, які звертаються по допомогу до працівників служби проба- ції. Майже третина опитаних звернулися по допомогу у працевлаштуванні, лікуванні від наркозалеж- ності, тестуванні на різні захворювання, у наданні психологічних консультацій та з правових питань, розв’язанні конфлікту в родині. Саме тому працівникам пробації необхідно продовжувати налагоджу­вати та підтримувати довірливі відносини із суб’єктами пробації, в результаті чого останні мають бути впевненими, що представник державного органу має змогу і готовий без осуду надати їм необхідну до­помогу, сприяти в отриманні соціальних послуг.

З’ясування ставлення опитаних осіб до перебування на пробації було основним фокусом дослідження, адже саме суб’єкти пробації є цільовою аудиторією, на яку спрямовані державні послуги, а тому найважливішим є те, який вплив чинить пробація саме на них. Опитування 2019 року, порівняно з попереднім дослідженням, продемонструвало, що вдвічі зросла кількість осіб, які вбачають у перебуванні на пробації можливість по­кращити своє життя, отримати ефективну допомогу, підтвердити власне прагнення до змін.

Порівняльний аналіз результатів опитування суб’єктів пробації, який відображено в таблиці 1, дав змо­гу зафіксувати значну позитивну динаміку взаємодії працівників та суб’єктів пробації, що обумовлює підвищення довіри до її працівників, є основою для продуктивної взаємодії між обома сторонами та сприяє якісному виконанню закріплених за пробацією функцій.

Результати аналізу опитування суб’єктів пробації

Таблиця 1

ПитанняРезультати

опитування

Варіант відповіді2017 р.

(у %)

2019 р.

(у %)

Усього опитано (кількість осіб)400 осіб524 осіб
1. Чим, на вашу думку, відрізняється служба пробації від кримінально- виконавчої інспекції? (можна обрати декілька варіантів відповіді)це один і той самий орган, лише зміна назви2710
діяльність органу пробації більш орієнтована на надання допомоги клієнту пробації1946
орган пробації зорієнтований на виправлення засуджених, а не лише на виконання покарань1442
2. Чи звертались ви до органу пробації з наявними проблемами (наприклад: особистого характеру, влаштування на роботу, здобуття освіти, вирішення конфліктних ситуацій у родині, позбавлення алкогольної або іншої залежності тощо)?так1831
ні7949
важко відповісти320
3. Чи допомагають вам працівники пробації вирішувати ваші проблеми?так4360
ні1715
важко відповісти4025
4. Оцініть, будь ласка,

за 5-бальною шкалою якість роботи служби пробації, де:

1 – дуже погано, 2 -погано,

3 – задовільно, 4 – добре,

100
210
3123
5 – відмінно:45536
53261
5. Чи довіряєте ви працівнику пробації?так7989
ні33
важко відповісти188
6. Ви сприймаєте візити до служби пробації як… (можна обрати декілька варіантів відповіді)умову залишитись на волі2319
можливість довести власне прагнення до змін2243
обов’язок5352
можливість покращити своє життя, отримати ефективну допомогу1845

 

 

2.2 Судді місцевих судів

Вік опитаних суддів розподілився таким чином: від 26 до 35 років – 9 осіб, від 36 до 45 років – 33 осо­би, від 46 років і старше – 13 осіб[3], наймолодшому респонденту – 31 рік, найстаршому – 61. За статевою ознакою однакові показники: чоловіків і жінок по 50%.

Строк перебування опитаних на посаді судді: від 1 року до 3 – 9%, від 3 до 5 років – 7%, понад 5 років – 84%, тобто всі респонденти є досвідченими працівниками судової гілки влади, що тривалий час працю­ють у системі правосуддя.

Повторне опитування серед суддів продемонструвало значну позитивну динаміку в зацікавленості суд­дів у досудовій пробації. Виявилося, що більшість суддів тривалий час тісно співпрацюють з органом пробації та систематично отримують інформацію від нього.

ДЛЯ ДОВІДКИ:

у 2018 році на 62,1% збільшилась кількість ухвал суду щодо складання досудових доповідей, які надійшли до підрозділів пробації: з 22 151 (2017 р.) до 35 641 (у 2018 р.), в тому числі стосовно неповнолітніх – 3 335.

У зв’язку з цим значно зросли показники важливості досудової доповіді при прийнятті рішень судом: 77% суддів вважають, що досудова доповідь допомагає процесу призначення покарання; 80% вважа­ють інформацію у досудовій доповіді такою, що повно та об’єктивно характеризує особу обвинуваче­ного, а 93% довіряють даним, викладеним у ній. Такий показник є вагомим і може стати основою для формування позитивної репутації служби пробації й водночас збільшує цінність досудової доповіді як важливого джерела інформації для прийняття рішення щодо міри покарання.

Порівняно з 2017 роком спостерігається тенденція підвищення рівня обізнаності суддів про сутність та основні завдання органу пробації: втричі зросла кількість опитаних, які дійшли думки про те, що орган пробації зорієнтований на виправлення засуджених, а не лише на виконання покарань. Загалом спосте­рігається чітка тенденція до підвищення розуміння соціальної сутності органу пробації та його відмін­ності від ліквідованої державної структури кримінально-виконавчої інспекції.

Та якщо соціальний зміст пробації для суддів стає більш очевидним, то у визначенні завдань пробації (як і в дослідженні 2017 року) відповіді давалися переважно з позиції власної співпраці з цим органом під час здійснення правосуддя. Наприклад, 12% суддів вважають завданням служби пробації доставку до суду обвинувачених та засуджених під час розгляду подань органу пробації. При цьому 90% опита­них суддів вказали, що співробітники органу пробації в межах виконання повноважень налагоджують взаємодію із судом та з-поміж основних форм співпраці виділили такі: підготовка досудової доповіді, подання інформації до суду, обмін інформацією, проведення спільних нарад та консультацій. Такі від­повіді можна пояснити тим, що судді обмежені досвідом взаємодії з органом пробації лише при скла­данні досудових доповідей і не усвідомлюють велику кількість завдань працівників органу пробації та кінцеву мету їхньої діяльності.

Незмінно достатньо високим серед опитаних суддів залишився рівень довіри до служби пробації як системи, що спроможна забезпечити безпеку суспільства[4]. Результати аналізу опитування суддів наве­дені у таблиці 2.

Результати аналізу опитування серед суддів

Таблиця 2

ПитанняРезультати

опитування

Варіант відповіді2017 р.

(у %)

2019 р.

(у %)

Усього опитано (кількість осіб)42

особи

56 осіб
1. В розгляді скількох справ, де була досудова доповідь, ви брали участь?005
1-405
5-10679
більше 10081
2. Чи допомагає процесутак6777
призначення покарання складена органом пробаціїні16,512
досудова доповідь?важко відповісти16,511
3. Чи є інформація, якатак6480
міститься у досудовій доповіді, такою, що повноні245
та об’єктивно характеризує особу обвинуваченого?важко відповісти1215
4. Чи довіряєте ви інформації про особу обвинуваченого, яку зібрав співробітник пробації у досудовій доповіді?так8193
ні01
важко відповісти196
5. Чим, на вашу думку, відрізняється служба пробації від кримінально- виконавчої інспекції?це один і той самий орган, лише зміна назви1321
діяльність органу пробації більш орієнтована на надання допомоги клієнту пробації2839
(можна обрати декілька варіантів відповіді)орган пробації зорієнтований на виправлення засуджених, а не лише на виконання покарань2160
важко відповісти07
6. Якими є основні завдання пробації? (можна обрати декілька варіантівзабезпечити суд інформацією про обвинуваченого7484
забезпечення безпеки суспільства2628
відповіді)виконання адміністративних функцій07
доставка до суду обвинувачених та засуджених під час розгляду подань органу пробації1212
надати необхідні соціальні послуги обвинуваченому та засудженому1424
забезпечити, щоб засуджений або звільнений більше ніколи не вчинив злочину061
скласти з суб’єктом пробації план індивідуальної роботи та забезпечити контроль за його виконанням4545
охарактеризувати обвинуваченого при обранні запобіжного заходу2112
7. Чи налагоджують співробіт­ники органу пробації, в межах виконання повноважень,так7490
ні01
взаємодію з судом?важко відповісти269

 

 

  • Працівники органів прокуратури

Вік опитаних працівників органів прокуратури розподілився таким чином: від 18 до 25 років – 3 особи, від 26 до 35 років – 46 осіб, від 36 до 45 років – 7осіб, від 46 років і старше – 5 осіб, наймолодшому рес­понденту – 24 роки, найстаршому – 47. За статевою ознакою вони розподілилися таким чином: чолові­ків – 64%, жінок – 36%.

Тривалість перебування опитаних на посаді така: від 0 до 2 років – 16%, від 2 до 5 років – 24%, понад 5 років – 60% опитаних. Представлена вибірка включає в себе як досвідчених працівників прокуратури, так і молодих фахівців, які можуть об’єктивно, без порівняння з функціями кримінально-виконавчої ін­спекції, оцінити роботу служби пробації.

Репрезентативність вибірки також обумовлена високим показником участі опитаних у судових справах з досудовою доповіддю: 10% респондентів – до 5 справ, 15% – 5-10 справ, 64% респондентів – понад 10. Лише 11% опитаних не взаємодіяли зі службою пробації у процесі подання досудової доповіді, однак здій­снювали іншу спільну діяльність.

Більше половини опитаних працівників прокуратури погоджуються з тим, що складена органом про­бації досудова доповідь допомагає процесу призначення покарання. 88% зазначили, що довіряють тій інформації про особу обвинуваченого, яку зібрав співробітник пробації для досудової доповіді. Жодна особа не висловилася про недовіру до інформації, зазначеної у досудовій доповіді. Цей показник ко­респондує до 93% довіри від суддів, а в сукупності свідчить про високу оцінку досудової доповіді клю­човими учасниками судового розгляду справи.

Щодо характеристики самої досудової доповіді, то більша частина опитаних прокурорів вважають ін­формацію, яка міститься в ній, такою, що повно та об’єктивно характеризує особу обвинуваченого.

Цікавим виявилося бачення прокурорами відмінностей пробації від кримінально-виконавчої інспекції: кожен п’ятий з опитаних працівників прокуратури асоціює орган пробації з ліквідованою криміналь­но-виконавчою інспекцією, не беручи до уваги відмінності у завданнях, меті та підходах до роботи із засудженими вказаних державних інституцій.

Основними завданнями, які, на думку більшості представників прокуратури, виконує орган пробації, були зазначені такі:

  • забезпечення суду інформацією про обвинуваченого; надання необхідних соціальних послуг об­винуваченому та засудженому;
  • забезпечення безпеки суспільства;
  • попередження вчинення засудженим або звільненим нового злочину;
  • характеристика обвинуваченого при обранні запобіжного заходу;
  • складання з суб’єктом пробації плану індивідуальної роботи та здійснення контролю за його виконанням.

Окремо були зазначені такі завдання, як виконання покарань та реалізація Закону України «Про пробацію»[5].

Позитивним аспектом є високий показник (80%) налагодження в межах повноважень взаємодії праців­ників пробації та прокуратури. Були зазначені такі форми взаємодії: повідомлення про ухилення засу­джених від відбування покарання, надання інформації про суб’єктів пробації, проведення спільних пе­ревірок, обмін інформацією, профілактика вчинення злочинів, спільні наради.

Серед 44% ствердних відповідей на питання стосовно можливості покращити якість діяльності органу пробації були запропоновані такі варіанти: покращання матеріально-технічного забезпечення, підготовка методичних рекомендацій для виконання покарання у виді штрафу, розширення штату працівників, вве­дення посади психолога чи соціального працівника, розширення повноважень (яких саме – не вказано).

Як випливає з отриманих відповідей, які містяться у таблиці 3, працівники прокуратури неоднозначно оцінюють роботу органу пробації в цілому: з одного боку вони висловили велику довіру до інформації про особу обвинуваченого (88%), а з іншого – лише 39% прокурорів довіряють пробації як системі, що спроможна забезпечити безпеку суспільства в їхньому місті.

Результати опитування представників прокуратури

Таблиця 3

ПитанняВаріанти відповідейРезультати опитування 2019 р.

(у %)

Усього опитано (кількість осіб)61
1. В розгляді скількох справ, де була досудова доповідь, ви брали участь?до 510
5-1015
більше 1075
2. Чи допомагає процесу призначення покарання складена органом пробації досудова доповідь?так52
ні20
важко відповісти28
3. Чи є інформація, яка міститься у досудовій доповіді, такою, що повно та об’єктивно характеризує особу обвинуваченого?так64
ні16
важко відповісти20
4. Чи довіряєте ви інформації про особу обвинуваченого, яку зібрав співробітник пробації у досудовій доповіді?так88
ні0
важко відповісти12
5. Чим, на вашу думку, відрізняється служба пробації від кримінально- виконавчої інспекції? (можна обрати декілька варіантів відповіді)це один і той самий орган, лише зміна назви21
діяльність органу пробації більш орієнтована на надання допомоги клієнту пробації48
орган пробації зорієнтований на виправлення засуджених, а не лише на виконання покарань46
важко відповісти6

 

 

ПитанняВаріанти відповідейРезультати опитування 2019 р.

(у %)

Усього опитано (кількість осіб)61
6. Якими є основні завдання пробації? (можна обрати декілька варіантів відповіді)забезпечити суд інформацією про обвинуваченого54
забезпечення безпеки суспільства34
виконання адміністративних функцій5
доставка до суду обвинувачених та засуджених під час розгляду подань органу пробації4
надати необхідні соціальні послуги обвинуваченому та засудженому51
забезпечити, щоб засуджений або звільнений більше ніколи не вчинив злочину33
скласти з суб’єктом пробації план індивідуальної роботи та забезпечити контроль за його виконанням26
охарактеризувати обвинуваченого при обранні запобіжного заходу30
7. Чи налагоджують співробітники органу пробації, в межах виконання повноважень, взаємодію з органами прокуратури?так80
ні4
важко відповісти16
8. Чи можуть працівники пробації самостійно, без підтримки місцевої влади та громадськості, надати ефективну допомогу засудженим та звільненим?так8
ні62
важко відповісти30
9. Чи можливо покращити діяльність органу пробації?так44
ні18
важко відповісти38
10. Чи довіряєте ви службі пробації як системі, що спроможна забезпечити безпеку суспільства у вашому місті?так39
ні23
важко відповісти38

 

 

  • Пересічні громадяни

Пересічні громадяни, які взяли участь в опитуванні, за віком розподілилися таким чином: 1) від 18 до 25 років – 49 осіб; 2) від 26 до 35 років – 163 особи; 3) від 36 до 45 років – 133 особи; 4) від 46 років і стар­ші – 55. Наймолодшому респонденту – 18 років; найстаршому – 59. У тому числі осіб, які працюють, – 77%, навчаються – 5%, не працюють – 11%, пенсіонерів – 5%, осіб, які перебувають у відпустці по догля­ду за дитиною, – 2%. За статевою ознакою розподіл такий: чоловіків – 43%, жінок – 57%.

Доволі високим серед пересічних громадян виявився рівень поінформованості про службу проба- ції: 87% опитуваних відомо про такий орган (62% – показник минулорічного опитування). Досить вели­ка частка громадян доволі детально описала покладені на пробацію функції:

  • здійснення контролю за засудженими і звільненими;
  • виконання покарань;
  • надання допомоги засудженим та звільненим;
  • організація проведення громадських робіт;
  • складання досудової доповіді.

Лише 7% опитаних не були обізнані у тому, чим займається служба пробації (у 2017 році цей показник сягав 40%), що свідчить про позитивні зміни в поінформованості громадян про її діяльність. Це поясню­ється й тим, що за останні два роки органи пробації активно залучають ЗМІ до висвітлення здобутків, визначних подій та результатів роботи у соціальних мережах, регіональних (рідше – національних дру­кованих виданнях). Також представники органів пробації беруть участь у телевізійних шоу та радіопе­редачах. Найбільш ефективним способом привернення уваги суспільства є медіа-події, в тому числі з висвітленням реальних історій суб’єктів пробації, яким вдалось змінити своє життя на краще під час пе­ребування на пробації. З цієї точки зору вдалою була національна фотовиставка «Пробація. Можливості для змін», що мала на меті привернення уваги до переваг альтернативних видів покарання через де­монстрацію реальних фото- та відеоісторій клієнтів пробації та осіб, які відбувають покарання у місцях позбавлення волі за подібні кримінальні злочини.

І хоча в цілому збільшується кількість пересічних громадян, яким відомо про діяльність органа пробації, однак лише 44% опитаних обізнані з таким її завданням, як виконання покарання у виді громадських робіт. Разом з тим, респонденти змогли назвати основні види робіт, до яких слід залучати суб’єктів про­бації для забезпечення їх виправлення: благоустрій міста чи села, збирання сміття, білення бордюрів та найбільше – до прибирання парків та вулиць міста.

Позитивним є те, що майже вдвічі збільшилася кількість пересічних громадян, які переконані в необ­хідності існування служби пробації в їхньому місті.

У порівнянні з опитуванням 2017 року майже не змінилася думка громадян про недоцільність залишати осіб, які вчинили нетяжкі злочини, відбувати покарання у громаді: «необхідне лише ув’язнення». Така тенденція може пояснюватися кількома обставинами. По-перше, варто взяти до уваги рівень загальної правової обізнаності та розуміння тяжкості злочинів, альтернативних позбавленню волі покарань: пере­січні громадяни не можуть об’єктивно розрізнити поняття тяжкі та нетяжкі злочини. По-друге, необхід­но враховувати, що протягом багатьох років звичним способом забезпечення безпеки суспільства була ізоляція злочинців. І хоча залишення в соціумі та активна пробаційна робота є пріоритетними у більшо­сті європейських країн, в українському суспільстві – це нові методи роботи, а тому можуть викликати певні застереження. На підтвердження цього доволі складним для опитаних громадян виявилося пи­тання про готовність допомогти засудженим, які залишились відбувати покарання у громаді. Зокрема, 38% опитаних було важко відповісти на запитання «Чи має бути надана допомога засудженим, які за­лишились відбувати покарання у громаді?». На уточнювальні запитання «Якщо так, то вкажіть, яким чином?» відповідали: наданням матеріальної допомоги, моральної та психологічної підтримки, здійс­ненням громадського контролю за такими особами, допомогою у працевлаштуванні, ставленням без стигматизації та дискримінації (не дорікати, не нагадувати про вчинений злочин).

Так само складність у відповідях викликали й питання з надання допомоги державою особам, які від­бувають покарання в громаді. На нього позитивно відреагували 52% респондентів, що трохи більше у порівнянні з 2017 роком.

У відповідях на запитання «Якщо так, прокоментуйте, будь ласка, що має робити держава (у тому числі представники органів державної влади)» було зазначено таке:

  • забезпечити житлом і роботою;
  • сприяти в здобутті освіти;
  • надавати соціальні послуги;
  • здійснювати контроль за їх поведінкою;
  • допомагати в оформленні документів;
  • надавати матеріальну допомогу тощо.

58% пересічних громадян вважають, що держава, місцева влада та суспільство повинні також допома­гати особам, які звільнилися з місць позбавлення волі. Види допомоги, яка має бути надана, співпада­ють з відповідями на попереднє запитання анкети.

Показовим є й те, що 76% респондентів висловили довіру до служби пробації як системи, спроможної забезпечити безпеку суспільства в їхньому місті, і лише 5% дали заперечну відповідь на останнє запи­тання анкети.

Одержані та представлені в таблиці 3 дані переконливо доводять, що в умовах запровадження та роз­витку нової моделі роботи з суб’єктами пробації рівень поінформованості пересічних громадян про ді­яльність служби зростає. Але водночас спостерігається низький рівень готовності громадян до волон­терської підтримки суб’єктів пробації. І дійсно, за останні два роки волонтерство у пробації не знайшло свого місця, хоча його розвиток певною мірою сприяв би розвантаженню співробітників органів проба­ції, які через брак кадрів більше фокусуються на наглядових, а не на соціально-виховних заходах з осо­бами, які перебувають на обліку пробації. З огляду на це є очевидною необхідність розробки методич­них рекомендацій або проведення інформаційно-просвітницьких кампаній, спрямованих на залучення активних громадян до волонтерської діяльності у сфері пробації.

Результати аналізу опитування пересічних громадян

Таблиця 3

ПитанняВаріанти відповідейРезультати

опитування

2017 р.

(у %)

2019 р.

(у %)

Усього опитано400400
1. Чи відомо вам про створення служби пробації?так6287
ні349
важко відповісти44
2. Звідки ви дізналися про службу пробації?телебачення2631
газети217
Інтернет4245
від знайомих, родичів, близьких3140
інше525
3. Що робить пробація? (можна обрати декілька варіантів відповіді)я не знаю, що це таке407
контролює засуджених та звільнених5268
організовує проведення громадських робіт1936
виконує покарання054
надає допомогу засудженим і звільненим1638
складає довідку про особу обвинуваченого, щоб суд міг обрати необхідне покарання2619
4. Чи потрібна пробація у вашому місті?так4888
ні83
важко відповісти449
5. Чи варто залишати осіб, які вчинили нетяжкі злочини, відбувати покарання у громаді?так5450
ні515
важко відповісти3330
«необхідне лише ув’язнення таких осіб»85

 

ПитанняВаріанти відповідейРезультати

опитування

2017 р.

(у %)

2019 р.

(у %)

Усього опитано400400
6. Чи повинні громадяни допомагати засудженим, які залишилися відбувати покарання у громаді?Так3444
ні1818
важко відповісти4838
7. Чи відомо вам про залучення засуджених до суспільно корисних робіт у вашому місті?так3244
ні4632
важко відповісти2224
8. Чи має держава допомагати засудженим, які відбувають покарання у громаді?так5152
ні2315
важко відповісти2633
9. Чи повинна держава, місцева влада та суспільство допомагати особам, які звільнились з місць позбавлення волі?так5358
ні1113
важко відповісти3629
10. Ви б хотіли допомагати пробації, засудженим і звільненим на волонтерських засадах у вільний час та безоплатно?так77
ні6362
важко відповісти3031
11. Чи довіряєте ви службі пробації як системі, спроможній забезпечити безпеку суспільства у вашому місті?так76
ні5
важко відповісти19

 

  • Представники різних організацій

Серед представників різних організацій в анкетуванні взяли участь працівники:

  • громадських організацій;
  • центрів зайнятості;
  • центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді;
  • центрів безоплатної вторинної правової допомоги;
  • служби у справах дітей;
  • міграційної служби;
  • центрів надання адміністративних послуг;
  • медичних закладів;
  • міської ради;
  • національної поліції;
  • управління освіти міської ради.

Слід зазначити, що дані, наведені у блоці «Результати опитування 2017 р.» (таблиця 4), також містять відповіді працівників прокуратури, які в опитуванні 2019 р. були окремою групою респондентів.

Вік опитаних осіб характеризується так: 1) від 18 до 25 років – 12 осіб; 2) від 26 до 35 років – 55 осіб; 3) від 36 до 45 років – 36 осіб; 4) від 46 років і старші – 10. Наймолодшому респонденту – 21 рік; найстар­шому – 57. За статевою ознакою такі показники: чоловіків – 28%, жінок – 72%.

Таким чином, вибірка представників різних організацій складається з активних громадян, які, працюють у суміжних або дотичних до пробації сферах, мають доступ до засобів комунікації та масової інформації, ведуть доволі активне соціальне життя.

Більшість опитаних респондентів (83%) зазначили, що у своїй роботі стикалися з діяльністю служби про­бації та зазначили сфери, в яких взаємодіяли з уповноваженими органами:

  • взаємодія, профілактика правопорушень та недопущення злочинів клієнтами пробації;
  • правороз’яснювальна робота із засудженими;
  • надання безоплатної правової допомоги;
  • реалізація спільних проектів;
  • соціальна адаптація засуджених;
  • проведення спільних заходів, лекцій, семінарів, консультацій;
  • надання соціальних послуг;
  • інформаційні запити;
  • сприяння працевлаштуванню суб’єктів пробації.

Опитаним представникам організацій складніше орієнтуватися у тих повноваженнях пробації, за якими вони не взаємодіяли, тому не дивно, що лише 62% респондентів відомо про мету складання досудової доповіді. Відповідно, 58% представників організацій вважають, що складена органом пробації досу- дова доповідь допомагає процесу призначення покарання (у 2017 р. цей показник був дещо більшим). Можливо, ця тенденція зумовлена тим, що в опитуванні 2019 року представники прокуратури були представлені окремою групою респондентів.

Цікавими для порівняння є відповіді на запитання «Чи можуть працівники пробації самостійно, без під­тримки місцевої влади та громадськості, надати ефективну допомогу засудженим та звільненим?». У 2019 році лише 19% опитаних зазначили, що службі пробації необхідна підтримка місцевої влади та громадськості для надання комплексної допомоги суб’єкту пробації, а 52% респондентів відповіли, що пробація може впоратись самостійно. У 2017 році значно більше осіб вбачали необхідність у підтримці пробації (72% опитаних). Таке розуміння є важливим, адже лише за умови ефективної взаємодії та під­тримки місцевих органів влади та надавачів послуг орган пробації може забезпечити повноцінну реабі­літацію та ресоціалізацію осіб, які вчинили злочини.

Порівняно з попереднім опитуванням (2017), у 2019 році вдвічі підвищився рівень довіри до служби пробації. Опитані позитивно оцінюють службу пробації як систему, спроможну забезпечити безпеку суспільства.

Результати аналізу опитування представників різних організацій

Таблиця 4

ПитанняВаріанти відповідейРезультати

опитування

2017 р.

(у %)

2019 р.

(у %)

Усього опитано (кількість осіб)116113
1. Чи відомо вам про створення служби пробації?так9397
ні3,53
важко відповісти3,50
2. Чи стикалися ви у своїй роботі з діяльністю служби пробації?так6683
ні252
важко відповісти1915
3. Чим, на вашу думку,

відрізняється служба пробації від кримінально-виконавчої інспекції? (можна обрати декілька варіантів відповіді)

це один і той самий орган, лише зміна назви137
діяльність органу пробації більш орієнтована на надання допомоги клієнту пробації5439
орган пробації зорієнтований на виправлення засуджених, а не лише на виконання покарань7160
важко відповісти07

 

ПитанняВаріанти відповідейРезультати

опитування

2017 р.

(у %)

2019 р.

(у %)

Усього опитано (кількість осіб)116113
4. Якими є основні завдання пробації? (можна обрати декілька варіантів відповіді)забезпечити суд інформацією про обвинуваченого4263
забезпечення безпеки суспільства2342
виконання адміністративних функцій09
доставка до суду обвинувачених та засуджених під час розгляду подань органу пробації31
надати необхідні соціальні послуги обвинуваченому та засудженому4844
сприяти, щоб засуджений або звільнений більше ніколи не вчинив злочину7068
скласти з суб’єктом пробації план індивідуальної роботи та забезпечити контроль за його виконанням4336
охарактеризувати обвинуваченого при обранні запобіжного заходу013
5. Чи відомо вам про мету

складання досудової доповіді?

так6862
ні2229
важко відповісти109
6. Чи допомагає процесу призначення покарання складена органом пробації досудова доповідь?так6358
ні44
важко відповісти3338
7. Чи можуть працівники пробації самостійно, без підтримки місцевої влади та громадськості, надати ефективну допомогутак7219
ні1052
засудженим та звільненим?важко відповісти1831
8. Чи довіряєте ви службі пробації як системі, спроможній забезпечити безпеку суспільства у вашому місті?так4389
ні90
важко відповісти4811

 

  1. ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ

В результаті вивчення динаміки змін спостерігаємо, що більшість респондентів отримують інформацію про утворення та діяльність уповноважених органів з мережі Інтернет. Цей показник із 42% (2017) зріс до 45% (2019). Отримання інформації про пробацію від знайомих, родичів та близьких також збільшило­ся з 31% у первинному дослідженні до 40% опитаних у потворному. Динаміка зростання спостерігаєть­ся й серед тих осіб, для яких джерелом інформування є друковані ЗМІ. Якщо у 2017 році лише 2% рес­пондентів отримували з них інформацію про досліджуваний державний орган, то у 2019 році цей показ­ник сягнув 17%. Дані про телебачення як джерело інформування залишилися майже незмінними: 31% опитаних осіб у 2019 році, 26% – у 2017. Зазначимо, що вид джерела інформації про пробацію не суттєво відрізняється для різних регіонів.

Опитування показало, що найпопулярнішим каналом отримання інформації серед цільових аудиторій є ресурси з мережі Інтернет, тож при формуванні та вдосконаленні комунікаційної та просвітницької по­літики варто використовувати для донесення інформації саме цей канал.

Видається закономірним збільшення інформування через Інтернет завдяки створенню офіційного сайту служби пробації, а також ведення її сторінок у соціальних мережах. Разом з тим, залишається пробле­мою поширення інформації про пробацію серед пересічних громадян, оскільки здебільшого вона ціка­вить працівників та інших осіб, дотичних до служби.

 

  1. ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ

З моменту дослідження громадської думки та довіри до уповноважених органів пробації у 2017 році, яке на той час було першим подібним дослідженням, служба пробації активно запроваджувала нові соціальні сервіси, вдосконалювала алгоритми роботи та налагоджувала взаємодію з іншими держав­ними органами, представниками місцевої влади та громадськими організаціями.

Первинне дослідження пробації показало, що існує певним чином викривлене розуміння діяльності цього органу, його завдань, повноважень та функцій, що в результаті впливає на довіру до нього. Разом з тим, ре­зультати дослідження 2017 року стали певною «відправною точкою» в аналізі діяльності органу пробації, яка дозволила спостерігати за тенденціями у змінах та визначити проблемні аспекти в обох дослідженнях.

Порівнюючи напрями покращання діяльності пробації, які запропонували респонденти у 2017 та 2019 роках, варто визнати, що вони залишилися майже незмінними. Респонденти насамперед звернули ува­гу на фінансове та матеріально-технічне забезпечення служби, створення належних умов для роботи персоналу, у тому числі підвищення заробітної плати, надання службових автомобілів, збільшення по­вноважень працівників та штату, запровадження посади психолога, вдосконалення нормативної бази та прийняття необхідних нормативно-правових актів, розширення співпраці з органами місцевого само­врядування та громадським організаціями.

У зв’язку з тим, що дослідження 2019 року є повторним, ключові проблемні аспекти були поділені на дві групи: ті, які залишилися незмінними з 2017 року, а також ті, що були ідентифіковані упродовж до­слідження 2019 року.

До числа проблемних аспектів, які залишилися незмінними з 2017 року, слід віднести такі:

  1. Низький рівень матеріально-технічного забезпечення (серед рекомендацій всіх груп опитаних щодо удосконалення діяльності органу пробації покращання матеріально-технічного забезпе­чення та підвищення оплати праці названо найчастіше).
  2. Відсутність мотивації пересічних громадян до роботи з суб’єктами пробації на волонтерських засадах.

До числа проблемних аспектів, що були ідентифіковані упродовж дослідження 2019 року, слід віднести такі:

  1. Суб’єкти пробації не розуміють стандартів пробаційної діяльності, не мають уявлення про неї та не можуть оцінити, наскільки якісно надаються послуги, незважаючи на те, що є їх кінцевими споживачами.
  2. Недостатня обізнаність органів прокуратури про масштаби діяльності органів пробації та невисо­кий рівень довіри до пробації як до системи, спроможної забезпечити безпеку громади.
  3. У порівнянні з 2017 роком досягнуто мету інформування спільноти про створення нової служби. Однак, лише збільшення рівня обізнаності респондентів про існування служби пробації недостат­ньо. Потрібен концептуальний підхід до створення її позитивного іміджу та підвищення ролі се­ред інших державних органів.
  4. На низькому рівні залишається прагнення громадськості та органів місцевої влади підтримувати службу пробації.

Рекомендації

У 2017 році було запропоновано ряд рекомендацій, які вже реалізовані або втратили свою нагальність. Однак є ряд рекомендацій, які або продовжують залишатися актуальними з 2017 року, або були отри­мані в ході нового дослідження у 2019.

  1. Запровадити практику консультацій між суддями, прокурорами, адвокатами системи безоплат­ної вторинної правової допомоги та службою пробації з метою роз’яснення мети та порядку скла­дання досудової доповіді, ключових аспектів співпраці зі службою пробації, що підвищить за­гальний рівень та напрями взаємодії, сприятиме правильному розумінню завдань служби проба­ції, збільшить кількість судових ухвал про складання досудових доповідей.
  2. Налагодити та підтримувати внутрішню комунікацію між працівниками органів пробації на всіх рівнях з метою забезпечення якісного виконання покладених на них функцій, та своєчасного ре­агування на проблемні питання.
  3. Продовжити підготовку та розповсюдження соціальної реклами та інформаційних матеріалів, спрямованих на задоволення інформаційних потреб усіх цільових аудиторій, з якими працюють органи пробації.
  4. Систематично проводити зустрічі з представниками місцевої влади з метою їх залучення до надання допомоги суб’єктам пробації, у т. ч. через затвердження цільових програм та на­лагодження співпраці в цілому з метою розвитку служби пробації та забезпечення безпеки у громадах.
  5. Внести до штатного розкладу уповноважених органів з питань пробації посаду «прес-секретар» з метою забезпечення належного інформування усіх зацікавлених сторін про досягнуті результати уповноважених органів пробації та нагальні потреби в їх діяльності.
  6. Підвищити навички комунікації персоналу служби пробації шляхом запровадження спеціалі­зованого курсу та введення його до переліку дисциплін, за якими навчаються співробітники служби пробації. Таке навчання може бути проведено на базі Білоцерківського та Дніпров­ського центрів підвищення кваліфікації працівників Державної кримінально-виконавчої служ­би за спеціально розробленою програмою, що надасть можливість кожному працівникові про­бації оволодіти навичками комунікації з різними цільовими аудиторіями під час виконання службових повноважень.
  7. Розглянути питання розробки та запровадження мобільного додатка для суб’єктів пробації з пи­тань їх прав, обов’язків, порядку розгляду звернень тощо.
  8. Розробити комунікаційну кампанію, спрямовану на формування позитивного іміджу працівни­ків пробації, з метою поліпшення взаємодії із зацікавленими сторонами та визначення ролі служби в системі державних органів.
  9. Забезпечити постійне інформаційне наповнення сайту пробації актуальним та сучасним контентом.
  10. Розробити медіа-кампанії, орієнтовані на широкі верстви населення, з метою підвищення рівня поінформованості, правильного розуміння діяльності пробації та її сприйняття, зменшення сте­реотипного ставлення до суб’єктів пробації та осіб, звільнених з місць позбавлення волі, при­вернення уваги громадськості до успішних історій людей, які змінили своє життя на краще, а також збільшення в цілому рівня довіри населення до служби пробації, спроможної забезпечи­ти безпеку суспільства; залучення громадян до волонтерської діяльності.
  11. Поширити серед працівників пробації позитивний досвід співпраці з партнерськими організа­ціями.
  12. Залучати місцеві неурядові організації до проведення спільних заходів з органами пробації, що сприятиме кращому розумінню працівниками пробації діяльності кожної організації та усвідом­ленню необхідності взаємодії у надані послуг суб’єктам пробації.

Дослідження громадської думки 2019