Вивчення громадської думки


РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ ТА ДОВІРИ ДО УПОВНОВАЖЕНИХ ОРГАНІВ З ПИТАНЬ ПРОБАЦІЇ

1. ВСТУПНА ЧАСТИНА

1.1. Передмова

Пройшло більше двох років з моменту, коли 5 лютого 2015 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про пробацію». З цього моменту Державна кримінально-виконавча служба (КВІ) зазнала разючих змін, зокрема орган, що раніше виконував вироки суду, не пов’язані з позбавленням волі, трансформувався в принципово новий для України – Уповноважений орган з питань пробації, який наразі підпорядкований Міністерству юстиції України.

У подальшому 7 вересня 2016 р. Верховна Рада схвалила Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення виконання кримінальних покарань та реалізації прав засуджених», яким законодавчо врегульовано правовідносини, пов’язані з пробацією, і вже з 2017 року замість підрозділів КВІ в усіх регіонах України сформовано 499 підрозділів пробації.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про пробацію» новий орган поряд з такими завданнями, що були властиві КВІ, як виконання певних видів покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, направлення засуджених до обмеження волі для відбування покарання до виправних центрів, здійснення нагляду за певними категоріями засуджених та звільнених, отримав і зовсім нові напрями діяльності. Серед нових напрямів роботи важливо виділити підготовку досудових доповідей щодо обвинувачених, реалізацію пробаційних програм стосовно осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням та здійсненні з ними соціально-виховної роботи з урахуванням індивідуального підходу. Окрім зміни основних завдань та функцій, КВІ було змінено також і організаційно.

Проте для визначення реального результату впровадження реформи у сфері запровадження пробації в Україні, лише констатації фактів існування перетворень недостатньо. Про їх успішність (чи неуспішність) можуть свідчити соціологічні дані щодо того, чи володіє громадськість, суб’єкти пробації, судді та різні організації, які співпрацюють зі службою пробації, достатньою інформацією про пробацію, її діяльність, переваги та механізм взаємодії зі службою пробації.

У зв’язку з чим, було прийняте рішення провести опитування щодо поінформованості про діяльність служби пробації та довіри до системи, як частини комунікаційної кампанії в рамках впровадження моделі пробації щодо роботи з повнолітніми особами у пілотних містах – Кропивницькому, Луцьку, Полтаві та Черкасах. Дане опитування проводилось за ініціативи Департаменту пробації та Проектного офісу з питань пробації Міністерства Юстиції України за підтримки Проекту «Експертна підтримка врядування та економічного розвитку» (EDGE).

1.2. Методологія дослідження

Основною метою дослідження було визначити рівень поінформованості про діяльність пробації, її завдання та місію; з’ясувати ступінь довіри до пробації як до системи, яка спроможна забезпечити безпеку суспільства; окреслити зв’язок між органами пробації, органами місцевого самоврядування та громадськими організаціями щодо надання комплексної допомоги суб’єкту пробації;
проаналізувати ефективність взаємодії між судовою ланкою та службою пробації щодо складання досудової доповіді.

Дослідження проводилося в період з травня по серпень 2017 року з використанням традиційного для соціологічних досліджень методу опитування – анонімного анкетування, але застосована методологія відрізняється від наукових соціологічних досліджень відсутністю спеціальної вибірки респондентів.

Дослідження проводилось у чотирьох містах, де здійснюється впровадження моделі роботи з повнолітніми суб’єктами пробації.

Опитування проводилось серед 4 цільових груп:

1. Суб’єкти пробації (запланований обсяг – 400 осіб, опитано – 400);
2. Судді місцевих судів (запланований обсяг – 50 осіб; опитано – 42);
3. Пересічні громадяни (запланований обсяг – 400 осіб, опитано – 400);
4. Представники різних організацій (запланований обсяг – 100 осіб; опитано – 116).

Загальна кількість респондентів у ході опитування склала 958 осіб.

Відповідно до мети, в ході дослідження вирішувалися такі завдання:

а) конкретизація мети та завдань дослідження, визначення кола респондентів;
б) розробка інструментарію проведення дослідження (анкети для кожної категорії
респондентів);
в) визначення алгоритму та правил проведення опитування, проведення інструктажу для безпосередніх інтерв’юерів;
г) здійснення координації проведення опитування;
д) систематизування отриманих даних;
е) складення аналітичної довідки щодо отриманих результатів;
ж) підготовка звіту щодо отриманих результатів з пропозиціями щодо зміни ситуації.

Дані анкет були опрацьовані спочатку у кількісному вимірі, а потім переведені у відсотковий вимір.

Завданням аналізу є оцінка ситуації щодо визначення ролі і місця пробації в сучасному суспільстві та розробка на цій підставі пропозицій щодо зміни ситуації. Даний звіт являє собою аналіз ситуації, який допоможе реалізувати засади комунікаційної політики в сфері пробації у відповідних регіонах, а також на загальнодержавному рівні.

1.3. Обмеження в ході дослідження

У ході дослідження було опитано менше представників судової гілки влади, ніж передбачалося первинно. Це зумовлено як періодом проведення дослідження (час літніх відпусток), так і невеликим числом суддів, які продовжують виконувати покладені обов’язки в період реформи і мають відношення до діяльності органу пробації.

Також в опитуванні, як правило, брали участі лише засуджені, що характеризуються задовільно, з’являються за викликом до уповноваженого органу з питань пробації та в цілому дотримуються покладених обов’язків.

Інформація стосовно суб’єктів пробації, чиє перебування на обліку пов’язане з певними проблемами, у звіті не відображається з причин ускладнення залучення цих категорій осіб до добровільного опитування, хоча, безперечно, це могло б збільшити репрезентативність вибірки, та суттєво вплинути на показники відповідей на окремі питання анкет.

Також, важливим питанням, яке не досліджувалось в ході даного опитування – кількість суб’єктів пробації, яких було направлено до різних організацій (надавачів послуг у громаді) та кількість суб’єктів пробації, які фактично «дійшли» та отримали додаткові послуги. Такі дані надали б можливість проаналізувати ефективність взаємодії органу пробації із надавачами послуг у громаді.

Важливо, щоб дані питання обов’язково були включені до кола питань при проведенні наступних опитувань та досліджень.

2. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1. Суб’єкти пробації

Вік опитаних осіб характеризується наступним чином: 1) від 18 до 25 років – 14%; 2) від 26 до 35 років – 43%; 3) від 36 до 45 років – 32%; 4) від 46 років і старші – 11%. Наймолодшому респонденту – 19 років; найстаршому – 58 років.
За статевою ознакою: чоловіків – 90 %, жінок – 10 %.

За видами застосованих заходів кримінально-правового впливу:

  • позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (стаття 55 Кримінального кодексу України) – 35 осіб;
  • громадські роботи (стаття 56 Кримінального кодексу України) – 14 осіб;
  • виправні роботи (стаття 57 Кримінального кодексу України) – 9 осіб;
  • звільнення від відбування покарання з випробуванням (стаття 75 Кримінального кодексу України) – 373 особи;
  • звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (стаття 83 Кримінального кодексу України) – 1 особа.

Таким чином, більшість респондентів з числа суб’єктів пробації – це дорослі люди (від 26 до 45 років), що доволі тривалий час (від 6 місяців до 1 року – 33%; понад 1 рік – 37%) перебувають на обліку уповноважених органів з питань пробації та мають підпадати під їх найактивніший вплив.

Як показало це дослідження, рівень поінформованості суб’єктів пробації про створення нової служби пробації не є стовідсоткомим. Так, обізнаність продемонстрували 75% осіб, тоді як 21% визнали, що не знають про цю службу, а 4% не змогли відповісти на запитання. Однак, незважаючи на такий показник обізнаності, можна стверджувати, що незнання окремими суб’єктами пробації про створення нового орагну, в якому вони перебувають на обліку, негативний показник низької профілактичної та індивідуальної роботи з суб’єктами пробації.

Частково пояснити такі показники можна за рахунок того, що якраз 70 % з опитаних суб’єктів пробації перебувають на обліку більше 6 місяців, а інші 30% – менше від цього строку.

Опитування показало, що більшість суб’єктів пробації дотепер не вбачають суттєвої відмінності новоствореного органу пробації від КВІ. Дотепер, навіть позитивно налаштовані суб’єкти пробації переважно не визнають цей орган як структуру, що може надати їм допомогу і підтримку.

27% суб’єктів пробації дотримуються думки, що новостворений орган пробації є одним і тим самим органом, відбулась лише зміна назви, а 26% зазначили, що їм важко відповісти у чому саме полягає відмінність органу пробації від КВІ, що свідчить про нерозуміння мети, завдань та функцій новоствореного органу. Однак, 12% респондентів вказали, що орган пробації – по суті новий орган, який повністю відрізняється від КВІ, 19% відповіли, що діяльність органу пробації орієнтована на надання допомоги суб’єкту пробації, а 14% вважають, що робота органу пробації орієнтована на виправлення засуджених, а не лише виконання покарань.

Переважна більшість суб’єктів пробації не звертались до органу пробації з наявними у них проблемами. На це вказали 79% проти 18% респондентів, які просили персонал пробації про допомогу, а саме: надання психологічних консультації, розв’язання конфлікту у родині, допомогу у працевлаштуванні, лікування від наркозалежності, інші проблеми особистого характеру. На наступне питання анкети «Чи допомагають Вам працівники пробації вирішувати Ваші проблеми?» більшість опитаних (43%) надали позитивну відповідь, незважаючи, що за допомогою не звертались (відповідно до результатів аналізу попереднього питання анкети). Усе це свідчить про доволі необ’єктивне сприйняття функцій і можливостей пробації при роботі із засудженими та звільненими.
Можливо, саме цим і зумовлене ставлення суб’єктів до перебування на пробації: 53% осіб сприймають перебування на пробації як обов’язок, 23% – як умову залишення на свободі, 5% – як прикру необхідність. І лише 18% опитаних вбачають у таких візитах можливість покращити своє життя, отримати ефективну допомогу, а 22% – можливість довести власне прагнення до змін.

Щодо надання підтримки самій службі, то 45% суб’єктів пробації зазначили, що працівники служби пробації не можуть самостійно, без підтримки місцевої влади та громадськості, надати їм ефективну допомогу. Лише 22% суб’єктів пробації вказали, що служба пробації може впоратись самостійно, а 33% було важко відповісти на це питання.

Однак слід відзначити, що разом з тим суб’єкти пробації доволі високо оцінюють якість роботи служби: 1 бал (із 5) не поставив жоден опитуваний; 2 бали – 1%; 3 бали –12%; 4 бали –55%; 5 балів–32%. У цілому переважна більшість суб’єктів пробації (70%) вказали на існування в них довіри до працівників пробації, на відсутність довіри вказали 3%, та у 27% виникли складнощі з відповіддю на поставлене питання. У підсумку все це вказує на наявність певного підґрунтя для поглиблення роботи щодо підвищення довіри до пробації серед суб’єктів пробації.

Висновки:

1. Основною цільовою аудиторією, яка перебуває на обліку служби пробації – особи, які звільнені від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, а тому першочергова увага має бути приділена роботі служби пробації з даною категорією осіб.
2. Більшість суб’єктів пробації дотепер не вбачають суттєвої відмінності новоствореного органу пробації від КВІ, лише 12% вказали, що це по суті новий орган, який повністю відрізняється від КВІ, що свідчить про низьку профілактичну та індивідуальну роботу із суб’єктами пробації.
3. Наслідком низької проінформованості та нерозуміння алгоритму роботи із суб’єктами пробації новоствореної служби є те, що переважна більшість суб’єктів пробації не звертається з наявними у них проблемами, лише 18% з опитаних осіб звертались до працівників пробації про допомогу.
4. 60% суб’єктів пробації сприймають такі відвідування негативно: як «обов’язок», «умову залишитись на свободі» та «прикру необхідність», що у значній мірі впливатиме у подальшому на їх мотивацію до участі у заходах, що будуть зазначені у плані індивідуальної роботи, при цьому лише 18% суб’єктів пробації сприймають відвідування служби пробації як можливість покращити своє життя та довести прагнення до змін, а також отримати допомогу.
5. Служба пробації не може самостійно, без допомоги місцевої влади та громадськості, надати суб’єктам пробації комплексну допомогу, такої думки дотримуються 45% опитаних суб’єктів пробації, тоді як 33% респондентів було важко відповісти на це питання.

2.2. Судді місцевих судів

З числа суддів вік опитаних осіб розподілився наступним чином: від 26 до 35 років – 6 осіб, від 36 до 45 років – 23 особи, від 46 років і старше – 11 осіб2, наймолодшому респонденту – 32 роки, найстаршому – 59 років. За статевою ознакою вони розподілилися таким чином: чоловіків – 79%, жінок – 21%. При цьому середній строк перебування на посаді становить 9 років, найменший – 3 роки, найбільший – 15 років, тобто всі респонденти є досвідченими працівниками судової гілки влади, що тривалий час працюють в системі правосуддя.
Щодо поінформованості про створення служби пробації, всі судді (100%) вказали, що вони знають про створення нового органу.

Як позитивний аспект слід відзначити оцінку діяльності уповноважених органів з питань пробації щодо складання досудової доповіді зі сторони суддів. Так, більшість опитаних мали достатній досвід співпраці з органом пробації (67%)3. При цьому ті ж 67% респондентів вказали, що досудова доповідь допомагає процесу призначення покарання, зворотної думки дотримується 16,5%, така ж кількість суддів (16,5%) не змогли відповісти на питання.

Водночас, 64% суддів визнають інформацію, яка міститься у досудовій доповіді, такою що повно й об’єктивно характеризує особу обвинуваченого, не змогли відповісти на таке запитання – 24% респондентів, та ще 12% дали негативну відповідь.

Працівники судів ще не сформували сталого погляду на зміст й форму досудової доповіді, тому ними і зазначаються доволі суперечливі відповіді. Зокрема, незважаючи на попередню, доволі обережну оцінку достовірності інформації, зібраної уповноваженими органами з питань пробації, 81% опитаних (що є значно більше, ніж число тих, хто визнав доповідь об’єктивною) визнали, що довіряють тій інформації про особу обвинуваченого, яку зібрав співробітник пробації, важко визначитись з цим питанням було 19% суддів, про недовіру не висловився жоден суддя.

Цікаво, що навіть однозначно визначитися з тим, чи дотримується представником уповноваженого органу з питань пробації строк складання досудової доповіді, встановлений судом, судді не змогли: відповідь «Так» надали 69% респондентів, «Ні» –5%, «Важко відповісти» – 24%. Частково поясненням цьому може бути те, що 17% суддів з числа опитаних не виносили жодних ухвал про складання досудової доповіді, а ще 7% вказали, що вони виносили 1-2 ухвали. Таким чином, можемо припустити, що вони ще не мали можливості пересвідчитись в оперативності роботи органу пробації.

Поряд із цим, суддями відзначено доволі високий фаховий рівень персоналу уповноважених органів з питань пробації у сфері кримінального процесу: на питання «Чи достатньо обізнані співробітники органу пробації у кримінальному процесуальному законодавстві?» відповідь «Так» надали 81% респондентів, «Ні» – 2%, «Важко відповісти» – 17%.

Розбіжності щодо оцінки ролі пробації відзначаються й у відповідях суддів, але тут вбачається певна зміна підходу до визначення завдань цього органу: 28% суддів вважають, що діяльність органу пробації більш орієнтована на надання допомоги клієнту; 21 % вважають, що орган пробації орієнтований на виправлення засуджених, а не лише на виконання покарань. Разом з тим, тільки 7% суддів вважають, що орган пробації повністю відрізняється від КВІ, а 13% дотримуються думки, що відбулась лише зміна назви.

Також, судді оцінюють завдання уповноваженого органу з питань пробації переважно з позиції власної співпраці з цим органом та зацікавленості з точки зору спрощення власної діяльності. Так, 12 % суддів вважають, що орган пробації має забезпечити явку до суду обвинувачених та засуджених під час розгляду подань органу пробації у судах, 21% вважають, що до завдань органу пробації також відноситься охарактеризування обвинуваченого при обранні запобіжного заходу, а 14% суддів відносять до завдань органу пробації надання необхідних соціальних послуг обвинуваченому та засудженому. Водночас, до завдань органів пробації судді відносять забезпечення суду інформацією про обвинуваченого (74%), складання плану індивідуальної роботи та здійснення контролю за його виконанням (45%), забезпечення безпеки суспільства (26%).

При цьому працівники судів погоджуються, що персонал пробації активно налагоджує співпрацю з судами, про це вказали 74% суддів, тоді як 26% не змогли відповісти на питання, що свідчить про нерозуміння у чому саме полягає співпраця між судом та службою пробації.

Щодо підтримки служби пробації міською владою та громадою у наданні допомоги суб’єктам пробації, 57% опитаних суддів вважають, що служба пробації не може самостійно, без залучення міської влади та громадськості, надати ефективну допомогу суб’єктам пробації, проти 7%, які відповіли «Так». 36% респондентів зазначили, що їм важко відповісти на це питання, що також свідчить про нерозуміння суддями участі міської влади та громадськості під час роботи з суб’єктами пробації та надання їм допомоги.

На питання «Чи довіряєте Ви службі пробації, як системі, яка спроможна забезпечити безпеку суспільства у Вашому місті», 62% опитаних суддів відповіли «Так», тоді як 38% вказали, що їм важко відповісти на це питання, що свідчить про нерозуміння представниками судової гілки влади в чому саме полягає робота служби пробації щодо забезпечення безпеки суспільства.

Висновки:

1. Представники судової гілки влади до кінця не розуміють у чому саме полягає співпраця між судом та службою пробації, 26% суддів не змогли відповісти на це запитання.
2. Судді оцінюють завдання уповноваженого органу з питань пробації, переважно, з позиції власної співпраці з цим органом та зацікавленості з точки зору спрощення власної діяльності та повною мірою не обізнані про завдання та функції новоствореної служби. Як приклад, 12% суддів вважають завданням служби пробації забезпечення явки до суду обвинувачених та засуджених під час розгляду подань органу пробації, а 13% суддів вважають, що орган пробації виконує ті самі ж функції, що і КВІ, і лише відбулась зміна назви.

2.3. Пересічні громадяни

Представники громадськості за віком розподілилися наступним чином:

1) від 18 до 25 років – 23 %;
2) від 26 до 35 років – 23 %;
3) від 36 до 45 років – 32 %;
4) від 46 років і старші – 22%.

Наймолодшому респонденту – 18 років; найстаршому – 59 років. У тому числі працюючих – 56%, навчаються – 10%, непрацюючих – 22%, пенсіонерів – 8%, осіб які перебувають у відпустці по догляду за дитиною – 4%.
Доволі високою виявилась інформованість щодо створення нової служби пробації серед пересічних громадян, зокрема, відомо про такий орган 62% респондентів, взагалі невідомо – 34%, важко було відповісти 4%. Однак, такий відносно високий показник обізнаності можна пояснити природним бажанням більшості громадян виглядати обізнаними та поінформованими. Подальший аналіз анкет, в яких було надано ствердну відповідь, показав, що уявлення про завдання і функції пробації були доволі абстрактні.

Незважаючи на те, що доволі значна частина пересічних громадян (40% опитаних) визнає, що не знають, чим займається пробація, велика частка громадян доволі детально описала покладені на пробацію функції, такі як: здійснення контролю за засудженими і звільненими (52%); надання допомоги засудженим та звільненим (16%); організація проведення громадських робіт (19%); складання досудової доповіді (26%)4.

Безперечно, наявність у широкого загалу громадян такої розширеної інформації (навіть за умови, що вона не повною мірою відповідає дійсності), свідчить про певні результати інформаційних кампаній з популяризації пробації, але водночас і доводить необхідність її деталізації, уточнення й поглиблення.

Як позитивний результат слід відзначити, що 48% пересічних громадян переконані, що пробація потрібна у їхньому місті. Але насторожує й те, що не змогли відповісти на це запитання майже 44% респондентів, а 8% взагалі висловились негативно з цього питання.

Тільки частина пересічних громадян обізнана з такою функцією пробації, як реалізація кримінального покарання у виді громадських робіт: на запитання «Чи відомо Вам про залучення засуджених до суспільно-корисних робіт у Вашому місті?» відповідь «Так» дали 32% опитаних, «Ні» – 46%, «Важко відповісти» – 22%. Водночас доволі широко були названі види робіт, до яких слід залучати суб’єктів пробації для забезпечення їх виправлення: косити на кладовищах; збирати сміття, покращувати благоустрій міста; прибирати паркові території; допомагати пенсіонерам по господарству; прибирати вулиці міста.

На питання «Чи варто залишати осіб, які вчинили не тяжкі злочини, відбувати покарання у громаді?», відповідь «Так» дали 54% респондентів, «Ні» – 5%, «Важко відповісти» – 33%, «Необхідне лише ув’язнення таких осіб» – 8%. Така позиція суспільства ще раз свідчить про те, що громадяни не розуміють мети та ролі служби пробації.
Доволі складним для людей виявилося питання готовності допомогати таким особам. Зокрема, 47% респондентів не можуть сказати, чи повинна допомога бути, чи ні; відповідь «Так» надали 34%, «Ні» – 18%. На уточнююче питання «Якщо так, то вкажіть яким чином?» вказувалось на необхідність моральної та психологічної підтримки, допомогти знайти роботу, ставитись без стигми та дискримінації.

Так само складність викликали й питання щодо надання допомоги державою особам, які відбувають покарання в громаді. На це питання позитивно відреагували 51% респондентів, негативно – 23%, значна кількість опитаних не змогли відповісти (26%).

На уточнююче питання «Якщо так, прокоментуйте, будь ласка, що має робити держава (у тому числі представники органів державної влади)» було зазначено наступне:

  • • Забезпечити житлом і роботою, здійснювати контроль за їхньою поведінкою.
  • • Надавати роботу, допомагати з оформленням документів.
  • Створити притулок для осіб, які не мають домівки, забезпечити продуктами харчування,
    одягом.
  • Контролювати спільно з громадою.
  • Допомагати матеріально.
  • В першу чергу засуджений має допомагати собі сам.
  • Держава звичайним громадянам не може допомогти.
  • Здійснити все можливе для недопущення нового злочину.
  • Забезпечити можливості проходження курсу лікування.

Так само і на запитання «Чи повинна держава, місцева влада та суспільство допомагати особам, які звільнились з місць позбавлення волі?» відповідь «Так» дали 53% респондентів, «Ні» – 11%, «Важко відповісти» – 36%. Однак значна частина опитаних поділяють думку щодо можливості покращення адаптації колишніх засуджених у суспільстві: так вважають 22% респондентів, хоча 64% так і не визначилися на момент опитування, а 14% вважають поліпшення існуючого стану справ неможливим.

Серед основних проблем в системі адаптації звільнених респонденти назвали: стереотипне ставлення до таких осіб, відсутність моральної підтримки, небажання брати на роботу, відсутність дієвих реабілітаційних програм та спеціалізованих центрів адаптації.

Однак враховуючи, що більшість громадян дотепер не мають чіткої думки про можливість покращення адаптації колишніх засуджених у суспільстві, необхідно зосередити увагу в майбутньому саме на цих питаннях, показуючи й роль суспільства в роботі з колишніми засудженими.

Так само показовою та такою, що потребує зміни, є й думка переважного числа пересічних громадян про недоцільність їхньої особистої участі у допомозі пробації. На питання «Ви б хотіли допомагати пробації, засудженим і звільненим на волонтерських засадах (у вільний час та безоплатно)?» відповідь «Так» дали лише 7% опитаних, «Ні» – 63%, «Важко відповісти» – 30%. Без зміни такого ставлення розвивати чи взагалі запроваджувати волонтерство в пробації фактично неможливо.

Висновки:

1. Пересічні громадяни у повній мірі не розуміють що таке пробація, яка її мета, основні завдання, функції та переваги пробації: 34% громадян взагалі не чули про такий орган, ще 40 % не знають чим займається пробація, 44% громадян не змогли відповісти на питання, чи потрібна пробація у їхньому місті, а 8% взагалі висловились негативно з цього питання. 33% осіб не змогли визначитись чи варто особу, яка вчинила незначний злочин, залишати відбувати покарання у громаді, а 8% категорично висловились, що «необхідне лише ув’язнення таких осіб».
2. Громадяни не розуміють яка саме допомога необхідна особам, які перебувають на пробації, 47% респондентів не змогли відповісти чи варто надавати допомогу взагалі, а 18% висловились незадовільно.
3. Громадяни не розуміють, чи має держава надавати допомогу особам, які перебувають на пробації, 26% осіб не змогли відповісти на це питання, тоді як 23% висловились незадовільно.
4. Громадяни не обізнані щодо реалізації пробацією такого кримінального покарання, як громадські роботи, про що зазначили 46% респондентів.
5. Так само громадяни не розуміють важливість надання допомоги особам, які не тільки перебувають на наглядовій пробації, але і на пенітенціарній пробації (особи, які звільнені з місць позбавлення волі). Так, 36% респондентам складно було відповісти, чи повинна держава, місцева влада та суспільство допомагати особам, які звільнились з місць позбавлення волі, а 11% взагалі висловились незадовільно щодо цього питання.
6. Більшість громадян (64%) дотепер не мають чіткої думки про можливість покращення адаптації колишніх засуджених у суспільстві.
7. Громадяни не готові залучатись до волонтерства пробації: 63% опитаних надали незадовільну відповідь, 30% було важко відповісти на це питання, і тільки 7% зазначили, що вони готові допомагати пробації, засудженим і звільненим на волонтерських засадах у вільний час та безоплатно.

2.4. Представники різних організацій

З числа представників різних організацій участь в анкетуванні взяли: працівники громадських організацій, центрів зайнятості, центрів соціальної служби для сім’ї, дітей та молоді, центрів безо-платної вторинної правової допомоги, прокуратури – ці групи опитаних були представлені майже однаковою кількістю опитаних (20-21 людина), і були визначені обов’язковими для анкетування. Також, додатково були опитані представники інших організацій та установ: благодійний фонд, ЦНАП, навчально-виховний комплекс, медичний заклад, міська рада, професійно-технічне училище, спостережна комісія, національна поліція, вечірня школа, управління освіти міської ради, територіальне управління юстиції. Вік опитаних осіб характеризується так: 1) від 18 до 25 років – 5%; 2) від 26 до 35 років – 34 %; 3) від 36 до 45 років – 35%; 4) від 46 років і старші – 226 % 5.
Наймолодшому респонденту – 22 роки; найстаршому – 59 років. За статевою ознакою: чоловіків – 42%, жінок – 58 %.6

Тобто, можна констатувати, що більшість респондентів належать до активного (за віком) прошарку суспільства, мають доступ до засобів комунікації та масової інформації, ведуть доволі активне соціальне життя, хоча й у дещо відмінних сферах. Подібні соціальні чинники можуть сприяти обізнаності з процесами, які відбуваються на різних напрямах державної політики, зокрема, й сфері реформування системи виконання кримінальних покарань.
Представники різних організацій стверджувально відповіли про те, що їм відомо про створення
нового органу пробації. Про це повідомили 93% респондентів, нічого не чули про створення пробації 3,5%, стільком же опитаним було важко відповісти на це питання. Пояснення високого рівня обізнаності полягає у виборці респондентів, адже для опитування обирали тих представників, які пов’язані з діяльністю органу пробації.

При цьому більшість з опитаних респондентів, хоча й відзначили, що у своїй роботі стикалися з діяльністю служби пробації (66%), однак не зазначили сфери, в яких вони вже встигли взаємодіяти з уповноваженими органами з питань пробації. Лише окремі анкети містили позначення про такі напрями:
1. Взаємодія, профілактика правопорушень та недопущення злочинів з клієнтами пробації.
2. Правороз’яснювальна робота з засудженими.
3. Надання безоплатної правової допомоги.
4. Реалізація спільних проектів.
5. Соціальна адаптація засуджених.
6. Проведення спільних заходів, у т.ч. лекцій, семінарів, консультацій клієнтів.

5 Не всі респонденти вказали свій вік.
6 Не всі респонденти вказали свою стать.

Дещо інакше ставляться представники різних організацій до складання органами пробації досудової доповіді та до її значення: 68% респондентів вказали, що їм відомо про мету складання досудової доповіді (не знають її лише 22% та ще 10% не змогли надати відповідь). Водночас, при оцінці впливу інформації, що міститься в досудовій доповіді на процедуру розгляду справи в суді, 63% опитаних вважають доповідь допомогою суду, 33% не змогли дати відповідь на це питання, а 4% дали негативну відповідь. Натомість, вважають інформацію, подану у досудовій доповіді такою, що може повно та об’єктивно охарактеризувати особу обвинуваченого – відповідь «Так» дали 46% респондентів, «Ні» – 8%, «Важко відповісти» – 46%.

Таким чином, думки щодо об’єктивності досудової доповіді серед представників різних організацій розділилися навпіл, що вказує на відсутність поінформованості про порядок зібрання інформації, її оцінки та значення при винесенні вироку.

Як видається, саме тому доволі значне число представників різних організацій (36%) не змогли відповісти на питання, чи довіряють вони інформації, викладеній у досудовій доповіді. І хоча число тих, хто визнає її об’єктивною значно більший (58%), число невизначених оцінок вказує на відсутність поінформованості у відповідних суб’єктів.

Таким чином, незважаючи на позитивні показники, необхідно проводити роботу у напрямі поінформованості широкого загалу та відповідних суб’єктів щодо пробації. Особливо гостро це питання постає відносно суб’єктів, які мають те або інше відношення до кримінальної юстиції, процесу виконання кримінальних покарань, а також надання допомоги засудженим та особам, звільненим від відбування покарання. Для забезпечення необхідної взаємодії між різними органами і службами, дотичними до діяльності органів пробації, первинним завданням має бути саме поширення інформації про мету діяльності, оскільки без цього створити ефективну мультидисциплінарну команду та ефективно реалізовувати покладені функції практично неможливо.

Представники різних організацій дають більш прогресивну оцінку діяльності пробації в контексті її відмінностей від КВІ. Так, 54% респондентів вказали, що діяльність органу пробації більш орієнтована на надання допомоги суб’єктам пробації, а 71% вважають, що орган пробації зорієнтований на виправлення засуджених, а не лише на виконання покарань. Водночас, 13% опитаних вказали, що це один і той самий орган в той час 19% вважають, що орган пробації повністю відрізняється від старого органу.

Усі ці дані доводять, що висвітлення сфери діяльності уповноважених органів з питань пробації,
зокрема, й у частині співпраці з іншими органами, службами та безпосередньої роботи з суб’єктами пробації, відбувається у недостатньому обсязі та потребує не лише впорядкування, а й поглиблення.

Необхідно звернути увагу, що думки представників різних організацій щодо основних завдань
пробації виявилися доволі відмінними, що свідчить про відсутність чіткої обізнаності з цим питанням: 43% респондентів вбачають призначення персоналу пробації у складенні плану індивідуальної роботи з суб’єктом пробації та здійсненні контролю за його виконанням, 70% – у забезпеченні, щоб засуджений або звільнений більше ніколи не вчинив нового правопорушення, 48% – у наданні соціальних послуг обвинуваченому та засудженому, 42% – у наданні суду інформації про обвинуваченого, у т.ч. при обранні запобіжного заходу (20%), 23% – у забезпеченні безпеки суспільства, а 3 % – у забезпеченні явки до суду обвинувачених та засуджених під час розгляду подань органу пробації.

Тобто, представники різних організацій наперед визнають завданнями пробації недосяжні цілі
або функції, що не належать до пробації. Приміром, жоден орган не спроможний забезпечити повне утримання особи від вчинення злочину, можна лише створити умови, за яких вірогідність рецидиву зменшиться. Так само пробація не бере участь у питаннях обрання запобіжного заходу.

Водночас, з часом, при визнанні неможливості органу пробації досягти ці недосяжні завдання,
думка широкого загалу щодо діяльності цього органу може набути негативного відтінку. На це необхідно звертати увагу вже зараз, подаючи об’єктивну інформацію, в тому числі й щодо реальних і досяжних завдань.

Більшість представників різних організацій (72%) вважають, що пробація не може самостійно, без підтримки місцевої влади та громадськості, надати комплексну допомогу суб’єктові пробації, однак 10% респондентів відповіли, що пробація може впоратись самостійно, а 18% опитаних взагалі було важко відповісти на це питання. Зважаючи на те, що саме представники різних організацій мають залучатись до роботи із суб’єктами пробації, такі показники свідчать про нерозуміння громадськості своєї ролі та участі під час роботи із суб’єктами пробації, а на місцях відсутня належна комунікація.

Саме відсутність належної комунікації призводить до низьких показників довіри у представників
громадськості до пробації, як до системи, яка спроможна забезпечити безпеку суспільства. Позитивно налаштовані щодо цього питання тільки 43% опитаних, тоді як 9% висловились незадоволено, а 48% важко було відповісти на це питання.

Висновки:

1. Представники різних організацій хоча і продемонстрували високий показник поінформованості щодо створення нової служби пробації, однак не розуміють у яких напрямах вони можуть взаємодіяти із службою пробації у своїх анкетах, що на практиці пояснює відсутність чіткої взаємодії.
2. Думки представників різних організацій щодо об’єктивності досудової доповіді розділилися навпіл: 46% респондентів не змогли визначитись чи вважають вони інформацію, яка міститься у досудовій доповіді повною та об’єктивною, а 8% взагалі висловились незадовільно. Окрім цього, 36% респондентів не змогли визначитись чи довіряють вони інформації, яка зазначається у досудовій доповіді, що вказує на відсутність поінформованості про порядок зібрання інформації, її оцінки та значення при винесенні вироку.
3. Спостерігається недостатня обізнаність про створення нової служби – 13% представників різних організацій вважають, що пробація є не новим органом, а лише відбулась зміна назви, що свідчить про недостатню роботу з цією цільовою аудиторією та потребує не лише впорядкування, а й поглиблення.
4. Представники громадськості не розуміють своєї ролі та участі під час роботи із суб’єктами пробації, а на місцях відсутня належна комунікація. 10% респондентів відповіли, що пробація може самостійно, без допомоги міської влади та громадськості, надати допомогу суб’єктові пробації, а 18% респондентам було важко відповісти на це питання.
5. Опитування засвідчило низькі показники довіри серед представників громадськості до пробації, як до системи, яка спроможна забезпечити безпеку суспільства, 48% респондентів було
важко відповісти на це питання, а 9% висловились незадовільно.

3. ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ

Більшість респондентів отримує інформацію про утворення й діяльність уповноважених органів з питань пробації від знайомих, родичів та близьких – 31%, з Інтернету – 25%, з телебачення – 26%, з газет – 2%, з інших джерел – 25%.

Таким чином, поширення інформації у загальнодоступних джерелах залишається на відносно невеликому рівні та потребує підвищення інтенсивності. При цьому вид джерела інформації про пробацію різниться (хоч і не суттєво) залежно від регіону.

Усе наведене свідчить про відсутність єдиного та чіткого підходу до формування комунікаційної й просвітницької політики у питаннях поширення інформації про пробацію, її значення й діяльність.

4. ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ

Дослідження громадської думки та довіри до уповноважених органів пробації – є першим подібним дослідженням з часу прийняття основного закону та початку роботи служби пробації в Україні. Отримані результати показали існування певних упущень та прогалин в інформаційній складовій діяльності пробації, що певним чином формує викривлені погляди на цей орган, його завдання, повноваження та функції, що в результаті впливає на довіру до уповноваженого органу з питань пробації. Разом з тим, результати даного дослідження є певною «відправною точкою», що допоможе у формуванні та налагодженні подальшої комунікаційної політики у сфері пробації на місцевому, регіональному та національному рівнях.

Варто зазначити, що усі респонденти, які брали участь в опитуванні відмітили, що служба пробації потребує покращення своєї діяльності за наступними напрямами: фінансове та матеріально-технічне забезпечення, створення належних умов для роботи персоналу, у тому числі збільшення заробітної плати, а також навчання працівників пробації. Додатково, до інших напрямів покращення роботи служби пробації респонденти віднесли наступне:

  • впровадження онлайн-реєстрації;
  • вдосконалення нормативної бази та прийняття необхідних нормативно-правових актів;
  • забезпечення належної комунікаційної політики;
  • покращення співпраці з громадським сектором;
  • налагодження комплексної взаємодії з усіма надавачами послуг;
  • розширення співпраці із органами місцевого самоврядування;
  • залучення до розробки та проведення пробаційних програм персонал профільних громадських організацій;
  • розвантаження працівників органу пробації від формалізму;
  • впровадження світового досвіду діяльності пробації в Україні.

До числа ключових проблемних аспектів слід віднести:
1. В сучасній організації діяльності органу пробації не завершено перехід від концепції виключно карального органу, до органу, який здійснює соціально-виховну роботу із суб’єктами пробації.
2. Відсутність стратегії та чіткого плану інформаційної політики щодо здійснення комунікації із різними цільовими аудиторіями та брак каналів поширення інформації.
3. Невизнання інформаційної діяльності важливою складовою професійних обов’язків персоналу пробації, відсутність спеціально навчених працівників, які б виконували функції прес-секретарів підрозділів.
4. Низький рівень матеріально-технічного забезпечення діяльності органів пробації зумовлює ситуацію, коли серед рекомендацій всіх груп опитаних, щодо удосконалення діяльності органу пробації, підвищення матеріально-технічного забезпечення та оплати праці зустрічається найчастіше.
5. Доволі низький рівень обізнаності суспільства та публічних діячів з діяльністю уповноважених органів з питань пробації, неналежне інформування про різні аспекти роботи пробації в ході взаємодії з іншими органами, службами, організаціями. У результаті більшість цих структур сприймають уповноважені органи з питань пробації виключно з позиції власної «вигоди» та полегшення виконання своїх завдань.
6. Низька обізнаність самих суб’єктів пробації щодо ключових змін в роботі з ними, майже чверть не обізнана про створення служби пробації
7. Нагальною є проблема відсутності мотивації у пересічних громадян долучатись на волонтерських засадах до роботи з суб’єктами пробації.
8. Як пересічні громадяни, так і представники опитаних державних органів мають достатньо великий обсяг ідей щодо покращення діяльності органу пробації, більшість з яких є дійсно актуальними, але досі залишаються нереалізованими.
9. Опитування громадян щодо основних завдань пробації вказало, що поряд з поширенням значення цього органу для суспільства також важливо й корегувати вже існуючі погляди щодо змісту та функцій пробації.